Твір на тему "гостра критика села у повісті кайдашева сім`я" надо на завтра..

І. С. Нечуй-Левицький постійно цікавився таким важливим осередком суспільства як сім'я. У багатьох його творах акцентується увага на тих духовних! цінностях, які склалися впродовж століть в українській родині. Важко переоцінити їх значення у ставленні та формуванні особистості.Але інколи обставини складаються так, що людина відходить від морально-етичних устоїв селянської родини, не дотримується їх, і тоді її життя ламається,  іде під укіс.1879 року вийшов з друку один із найкращих творів Нечуя-Левицького — повість «Кайдашева сім'я», в якій талановито змальовано сіре, буденне життя бідних, затурканих селян. «Кайдашева сім'я» — це глибоко реалістичний твір. Незважаючи на нестерпні сварки і тяжку працю, герої твору щиро кохають, мріють.Життя і побут родини Кайдашів — типове явище пореформеного села. «Часто трапляються сім'ї, — писав І. Нечуй-Левицький у своєму рукописі «Напутіння і навчіння для українських селян», — в котрих буває така колотнеча та завсідня лайка та сварка, що життя в хаті стає якимось пеклом». Отже контраст між покликанням людини і щоденним життям постає в повісті, де на прикладі однієї родини показано життя українського пореформеного селянства з усіма труднощами і суперечностями. Письменник, реалізуючи обрану тему, свідомо дотримувався вимог реалістичних художніх узагальнень. Глибокий знавець селянського життя й побуту, селянської психології, він розумів, що про народ треба писати без будь-яких прикрас. Саме цих принципів він і дотримувався, працюючи над твором. Будні життя Кайдашів, змальовані в повісті, засвідчили новаторство письменника. Цим повість відрізнялася від традиційного захоплення святковою стороною селянського побуту, що було характерним для повістей Квітки-Основ'яненка, Олекси Стороженка, Юрія Федьковича.Відтворюючи життя персонажів у хронологічній послідовності, день за днем, з усіма подробицями, письменник простежує формування характерів, розкриває причини, під впливом яких складається психологія героїв.Сповнена народних жартів, дотепів, комічних сцен та ситуацій, повість шь чинається спокійною ліро-епічною розповіддю, яка поступово набуває сатирично-гумористичного забарвлення. Твір будується за принципом нагнітання сцен і ситуацій, вони немовби напливають одна на одну. Комізм посилюється від того, що в основі конфлікту лежать по суті нікчемні причини, що викликають все нові й нові сварки. їх не можуть уникнути ні представники старшого покоління, ні сини й невістки. Письменник уміло показує, що корінь зла таїться в умовах дрібновласницького соціального ладу в неприродних, потворних формах побуту.Гумор повісті породжений самим життям, невідповідністю між великою енергією і нікчемною метою, на яку вона втрачається. Автор твору майстерно висміює, таврує рабські звички селян, дрібновласницьку ідеологію, що призводять до здичавіння та страшного індивідуалізму селянина.Із серії потішно-комічних пригод у повісті кінець кінцем виростає реальна і трагічна по своїй суті картина життя селянства, темного, забитого, роз'єднаного віками панщини і новими пореформеними сутичками за власність. Тому й руйнуються звичні старі патріархальні устої, морально-етичні норми, вироблені здавна. Отже, духовна роз'єднаність — ось те лихо, яке отруює щодня життя і батьків, і їхніх синів та невісток. Саме тому всупереч усім нормам моралі син дозволяє собі підняти руку на батька, невістка вибиває свекрусі око, рідні брати ворогують між собою.Видатний письменник І. С. Нечуй-Левицький у своїй повісті «Кайдашева сім'я» талановито розкрив внутрішні суперечності патріархального села з його індивідуалізмом та дрібновласницькою психологією. Люблячи свій народ, співчуваючи його тяжкій долі, він вважав своїм обов'язком говорити народові правду, будити його від тяжкого сну й апатії, які були викликані довгими роками кріпосницького гніту та злиднями.

 « , стрункий й міцний, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю… » .13

 

2 «Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились, - доводив …». 16

 

16 «Не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… Ех, піду, де воля, де інші люди, - доводив …». 20

 

 3 «Се одиноке світло серед сонного села було немов останнім «прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала з батьківщиною, з усім близьким. Але за хвилину віконце згасло, і він почув, як разом із зниклим світлом у його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. непомітно для себе зітхнув…». 29

 

5 «Дивне почуття охопило груди: замість радості — сильнеє обурення стрепехнуло його істоту. В один момент відчув усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки». 22

 

18 «Та хіба  сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його, що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані,— хіба ж вони не стали такою худобою?». 11

 

27  «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких   слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». 18

 

29 «І враз йому зробилось весело і легко. почувся на волі. Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…». 21

 

23 «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном… ». 17

 

19  « теж не боявся смерті. Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію». 6

 

22 «Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею… ». 7

 

4 « охоче підіймає сорочку і показує збасаманений синій хребет, де списана, як він каже, його життєпись: «оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля… кругом латаний… з тим і до Бога піду… ». 19

 

 14 « несвідомо піддававсь їй. Він біг за нею, хоч з кожним віддихом і рухом кололо його в грудях і нападали часом млості, а з-під руки, якою він затуляв рану, стікало щось тепле і мокре». 30

 

 8 «, властиво, радий був Соломії, лише ота несподіванка збила його з пантелику». 14

 

13 « стояв, вагаючись, але, бачачи молодицину упертість, вийняв ніж, поточив його об камінь і почав обтинати в кружок Соломіїне волосся». 31

Відповідь:

Коцюбинський змальовує персонажiв з народу. Головнi героï

Остап та Соломiя є типовими тогочасними украïнцями, проте

мають i яскравi iндивiдуальнi психологiчнi риси. Автор зображує

персонажiв з багатьох сторiн: розкриває психологiю своïх

героïв, ïхнє ставлення до життя, прагнення та цiнностi.

Остап та Соломiя яскравi, багатограннi, глибокi образи

украïнськоï лiтератури. Головним персонажам повiстi Дорогою

цiною притаманне прагнення свободи, причому свобода має для них

настiльки важливе значення, що вони ладнi вiддати за неï будь-що.

Бажання не тiльки формальноï свободи дiй, а й бажання мати свободу

Пояснення: