Що таке значення народної пісні в житті людини

Українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. З піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає народні обряди, а й також славить свої перемоги на ворогом: 
 Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. Релігійні почування висловлюються в лірницьких піснях; тяжка праця на своїм власнім полі — в обжинкових та косарських піснях («Ой любо та мило»); ще тяжча праця на панських ланах — у кріпацьких («У неділю рано-вранці», «Яром, хлопці, яром»); мандрівки за заробітком — у чумацьких та бурлацьких («їхав, їхав та чумак Макара», «Зібралися всі бурлаки»); туга за ріднею та Батьківщиною на чужині — у рекрутських («Ой не жаль мені ні на кого»); щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, краса природи — в ліричних та родинно-побутових піснях («Цвіте терен, цвіте терен», «А я в батька росла», «Била мене мати»). 
     Духовне життя людини знайшло вираження у народних піснях і має форму яскравих епітетів, що повторюються (чисте поле, червона калина, зелений явір, красна дівчина, вірний кінь, бистра річка та ін.). 
     Про красу і силу народних пісень із захватом писало багато українських письменників. Іван Франко казав у «Мойсеї»: «Задармо в пісні твоїй ллється туга і сміх дзвінкий і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга?» О. Дей висловив це по-своєму: «Українська народна пісенність — дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев'януча окраса його духовної культури». 
     Залишки давнини серед українських народних пісень найбільше зберегли пісні обрядового характеру: 
 Велика частина цих пісень зв'язана з порами року (колядки, щедрівки, веснянки) — «Щедрий вечір, добрий вечір», «Зеленеє жито». В колядках та щедрівках народ звеличує господаря та його родину, в них ці люди зображуються гарними, багатими, щедрими, здоровими, привітними, в яких «радісно на серці, повно на столі». Такі пісні повинні були накликати щастя і всілякі блага на двір господаря, тому що співали їх від щирого серця, з чистими думками. 
     Дуже цікавими з обрядових пісень є русальні та купальські пісні, які супроводжувалися танками, ворожінням та іншими дійствами. Через обрядові пісні пізнається світогляд наших пращурів із тих часів, коли люди поклонялися дохристиянським богам — Перуну, Дажбогу, Ладі та іншим. 
     Із пісень родинних ми дізнаємось, яке місце в житті попередніх поколінь по сідала родина та різні сімейні турботи: 
Із історичних пісень — про важливі історичні події, які переживав народ: 
 З українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. Народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. Свою найкращу повість «У неділю рано зілля копала» Ольга Кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман у віршах «Маруся Чурай». Але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю. 
     Наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. Деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів. 

Народилася 31 березня (13 квітня) 1906 року в Полтаві.

Дочка журналіста та письменника Дмитра Олексійовича Іваненка і вчительки Лідії Миколаївни Іваненко, сестра фізика-теоретика Дмитра Іваненка. Навчалася у гімназії, потім у робітничій школі. 1922 року вступила до Полтавського інституту народної освіти.

У 1926 році закінчила факультет соціального виховання Харківського інституту народної освіти, у 1931 році — аспірантуру при Українському науково-дослідному інституті педагогіки, керувала секцією дитячої літератури у Київській філії цього інституту. Була вихователькою в дитячій колонії імені Горького під керівництвом Антона Макаренка.

У 1932–1939 працювала у видавництві «Молодий більшовик», у 1947–1951 роках — у журналі «Барвінок». У 1939–1957 роках мешкала у Києві в будинку письменників Роліті. Померла в Києві 17 грудня 1997 року. Похована на Байковому кладовищі.

                                                      Творчість

Друкувалася з 1925 року. За роки літературної діяльності видала велику кількість книжок для дітей та юнацтва:

«Майка та жабка» (1930);

«Дитячий садок» (1931);

«Черевички» (1933);

«Лісові казки» (1934);

«Великі очі» (1936);

«Джмелик» (1937);

«Три бажання» (1940);

«Казки» (1958).

Авторка повістей:

«Друкар книжок небачених» (1947, про Івана Федоровича);

«Рідні діти» (1951);

«Богдан Хмельницький» (1954);

«Великий шум» (1967).

Авторка романів:

«Тарасові шляхи» (1961, перші дві частини вийшли 1939; про Тараса Шевченка);

«Марія» (1973, 1977, 1986, 1988; про Марка Вовчка).

Объяснение:

Святослав Ігоревич прославився тим, що розширив територію Київської Русі за рахунок приєднання до Києва земель в'ятичів (сучасні Смоленська, Московська, Тульська, Воронезька області РФ). Він також воював проти численних сусідів - Волзької Булгарії, Хазарського каганату. Коли войовничий князь Святослав Хоробрий йшов на ворога, він ніколи не нападав на нього зненацька. Перед боєм завжди заздалегідь попереджав своєю знаменитою фразою: «Іду на Ви!»

Владимир охрестил Русь в 9888

Объяснение:

При малолетстве Игоря Олег стал проводить активную внутреннюю и внешнюю политику. В «Повести временных лет» говорится, что в 882 году Олег с большим войском захватил Смоленск и Любеч, посадил своих наместников и двинулся на Киев, где княжили варяги Аскольд и Дир, которые, по сути, узурпировали власть. Ему обманом удалось выманить их из города и убить. Киев Олегу понравился, и он сделал его столицей Древнерусского государства. Новую власть быстро признали славянские племена, в том числе поляне, северяне, древляне, ильменские словене, кривичи, вятичи, радимичи, уличи и тиверцы. Олег организовал структуру государства таким образом, чтобы в управлении территориями ему местные князья и наместники.