Характеристика захара беркута(докладна )

Характеристика Захара Беркута

 Захар Беркут — центральний персонаж однойменної повісті українського письменника Івана Франка. Він живе у селі Тухля і є  ватажком тухольської громади. Він має  90 років. Все свідоме життя живе інтересами своєї громади. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя».

«…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».

Письменник розкриває перед читачем такі риси  характеру Захара Беркута, як доброта, чесність, працьовитість, розсудливість, життєва  мудрість. Ці риси розкриваються у важкий для народу час боротьби з монгольськими завойовниками. Він є автором плану подолання монгольської агресії, закликає на до верховинців та загірян. За його пропозицією відбито раптовий напад монголів на Тухлю.

Патріотизм Захара Беркута яскраво проявився тоді, коли його син Максим потрапив у полон до монголів. Він любить сина, але відмовляється звільнити його з полону ціною поступки монголам. «Не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі». Громадянські інтереси для нього важливіші за батьківські почуття.

 «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!» — ось слова Захара Беркута.

Помираючи, Захар Беркут залишає мудрий заповіт своїм односельцям: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить нас».

Такі риси характеру цього персонажа викликають глибоку повагу у сучасного читача і мають слугувати прикладом для наступних поколінь людей.

дружба наповнює буття радістю, світлом і хвилинами, коли від щастя перехоплює подих.

По-перше, самотність не природна й страшна для кожної люди­ни. Жодні багатства світу не можуть замінити людину, яісій можна довіритися, яка ніколи тебе не зрадить.

Доречний приклад можна знайти у творі Франца Кафки «Пе­ревтілення», де в центрі уваги автора — проблема самотності. Го­ловний герой, комівояжер Грегор Замза, заробляв мало, усі гроші віддавав родині, а оскільки постійно був у відрядженнях, не мав ні друзів, ні дружини. Коли виявилося, що він перетворився на комаху, то навіть родина відвернулася від нього. У хвилини роз­пачу й страждання в житті Грегора не було людини, друга, який підтримав би його. Тому він почувався зайвим і непотрібним у цьому світі.

По-друге, саме з друзями пов’язані найкращі моменти життя, які закарбовуються в пам’яті назавжди. Такі люди підтримують нас у будь-яких ситуаціях. Без них життя втрачає всі барви

Объяснение:

На мою думку, варто йти на самопожертву заради інших людей, незалежно від того, чи близька та знайома тобі ця людина, чи оцінить вона твій вчинок, чи віддячить за такий крок. Самопожертва потрібна у цьому світі. Вона доводить, що ще існує проста людська безкорисливість і доброта. Жертовність заради інших – це вищий прояв любові. Біблія говорить, що немає більшої любові, ніж та, коли ти віддаєш за брата душу свою, а отже, і своє життя. Яскравим прикладом людини, яка здатна пожертвувати найдорожчим заради інших, може слугувати Климко – головний герой однойменної повісті Григора Тютюнника. Хлопець, залишившись сиротою, ріс у свого дядька Кирила, який зумів виховати в ньому такі людські риси, які цінуються понад усе, – здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця – аж до самопожертви. Климко вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга, а найголовніше – на молоко для маленької доньки своєї вчительки. Повертаючись додому, хлопчина гине від фашистської кулі, рятуючи життя невідомому полоненому. Мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті. Піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей – вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен. Трагічна загибель студентського куреня під Крутами 1918 року стала символом патріотизму й жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Триста курсантів військової школи, студентів та гімназистів, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі, вступили в нерівний бій із добре озброєним і вишколеним противником і протягом кількох днів стримували на підступах до Києва величезну більшовицьку армію. У масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Однак це символ нескореного духу нашої нації. Отже, самопожертва немислима без гуманності, тільки за умови великої любові до людей жертовність не є даремною.