Образ максима з повісті "захар беркут" іван франко

Максим - наймолодший син Захара Беркута.
Зовнішність - "Його хорошое, обпалене сонцем і здоровим рум*янцем осяяне, одверте, щире лице.";  "... мов здоровий дубчак між яровиною, визначався між усім тухольскім парубоцтвом."; "Молодий гірняк..."; "... перший удалець на всю тухольську верховину..".
Риси характеру: наполегливість, цілеспрямованість, міжніссть, велика сила волі, готовність до самопожертви, волелюбність, справедливість, гордість, вірність, самовладання, розсудливість.
"Усюди був однаковий, спокійний, овобідний в руках і словах"
"В його серці смілім і чистім..."
Максим гарно володів зброєю, розумний, мав риси начальника.

1. приїзд батька й сина Шрамів на хутір Хмарище до Череваня

2.знайомство Петра Шрама з родиною Череванів

3.Бажання Шрама заручити Петра й Лесю

4.знайомство Лесі з Кирилом Туром

5.вечеря Сомка, Шрама, Череваня, Тура й Лесі в Києві, розмова з незадоволеними міщанами

6.нічне викрадання Лесі, двобій кирила з петром шраменком

7. зузстріч петра шраменко з кирилом туром, сніданок у нього дома

8. чорна рада в ніжині

9.пропозиція тура порятувати ціною свого життя сомка й відмова 

10. засудження на смерть старого шрама

11. одруження петра і лесі

Автор «Неймовірних пригод Івана Сили» О. Гавриш наполягає на тому, що цей твір — дитяча казка. Але, як на мене, розповідь про Івана Силу — це пригод­ницька повість про видатну людину.

Прототипом образу Івана Сили стала реальна людина — Іван Фірцак (сценіч­не ім’я — Кротон), якого на Закарпатті знають усі. Кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. Глядачі десятків країн апло­дували атлетові, але, повернувшись на Україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах.

На жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але до­бре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. А те, що Іван Фірцак належить історії України, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.

«Неймовірні пригоди Івана Сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. О. Гав­риш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.

Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, засту­пився за Міху Голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус за­боронив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тре­нував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чем­піона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із най­складніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках за­вжди перемагає добро і благородство.