Хто навчив павлуся орієнтуватися за зорями

Сестра його .Или мама нет точно естра

Бо важко жити людині бездушній. "Що посієш, те й пожнеш". Що можна посіяти, коли душа - найголовніший скарб, що є у людини, відсутня? Нічого, і пожне ця людина порожнечу навкруги себе. Бо бездушний - це той, хто йде по головах, хто і свою голову застосовує тільки для того, щоб задовільнити себе, і врешті ця людина страждає - колись комусь була потрібна до чи просто підтримка, а вона пройшла повз, а колись прийде час, в який цій людині буде потрібна чиясь до але навкруги буде лише пустеля, бо всі її покинули. 

Образ Івана Вишенсьного - головного героя однойменної поеми Івана ФранкаІван Вишенський — будитель національної свідомості українців. Іван Вишен- ський — історична постать. Свідчень про те, чому Іван із Судової Вишні, що на Львівщині, обрав для себе шлях аскета-самітника на горі Афон, немає. Але він ніколи не відривався від життя рідної землі, гостро переживав усі події, які відбувалися в Україні. Іван Вишенський надсилав на батьківщину свої послання, в яких засуджував польську шляхту, яка нищила на Україні православне християнство, знущалася з народу.Драматичний внутрішній конфлікт Івана Вишенського.Афон — «сумна тюрма для душ». Поема «Іван Вишенський» починається описом бурхливого моря, хвилі якого омивають високі скелі Афонської гори. Серед розкішної природи гори розміщене гніздо аскетів. Тут все повите сумним мовчанням, і лише жалібно плачуть дзвони.Плачуть жалібно ті дзвони, мов нарікання, докори на людей, що замертвили пречудовий сей куток.Тут, на Афонській горі, у печері, живцем поховав себе Іван Вишенський.Печера Івана Вишенського — це могила, в якій гине жива людська душа. (Іван Вишенський прийняв схиму. Цим він назавжди відділив себе від світу живих людей. Монах-аскет думав, що вже втамував свою пристрасну душу і в молитві чекатиме смерті. Але думи й згадки про минуле непокоять старця, а вишневий цвіт, який заніс у печеру весняний вітер, пробуджує тугу за рідним краєм.Боротьба в душі Вишенського між аскетизмом і почуттям обов'язку перед рідним народом. (До Вишенського приїхали посли з далекої України. Вони передали старцю листа, в якому просять його повернутися на батьківщину, яка переживає страшні часи, і стати «нашим гаслом бойовим» у боротьбі проти ляхів, що, мов сарана, заполонили рідну землю. Іван Вишенський стоїть перед нелегким вибором: продовжувати виконувати обітницю, дану Богові, чи повернутися на Україну і стати в ряди її захисників.Символічний фінал поеми. (Іван Вишенський нічого не відповів послам, проте він не зміг угамувати своїх переживань за долю України. У нелегкій внутрішній боротьбі аскета-схимника перемагає патріот.Вишенський бачить, як з афонської затоки відпливає козацька барка з посланцями і в нестямі вигукує:Стійте! Стійте! Завернітесь! Я живу ще! По-старому ще кохаю Україну, решту їй життя віддам.Не докричавшись до посланців, Вишенський звертається до Бога по до сталося диво: на старця упав промінь і утворився шлях через море, на який Вишенський ступив — «і тихо щез».Справжній патріот не може не відгукнутися на біль батьківщини. Прийде час — і він стане на промінний шлях оборонця рідної землі.