Ідейно художній аналіз вірша лесі українки" ви щасливі, пречистії зорі"

«Ви щасливі, пречистії зорі»

аналіз Автор: Леся Українка Рік написання:
 1900 Тема: відтворення мрії поетеси — стати зорею, зіркою. Ідея: возвеличення прагнення Лесі Українки позбутися туги, жалю. Основна думка: оптимізм, воля, цілеспрямованість допомагають поетесі долати власну хворобу, життєві труднощі.
Жанр: філософська поезія Художні засоби «Ви щасливі, пречистії зорі» Повтори: «Ви щасливі…», «я б…»
, «…зорі». Епітети: «Щасливі,
пречистії зорі», «високі зорі», «холодні, ясні, тверді зорі». Порівняння: «зорі, наче з кришталю». Ліричну героїню поезії Лесі Українки «Ви щасливі, пречистії зорі…» вабить висота, зорі, які можуть оглянути весь світ, скрізь побувати і все побачити. Вона хотіла бути б такою сильною, твердою в почуттях, стійкою перед життєвими випробуваннями. Поетеса вживає епітет — старослов’янізм «пречистїї», і це надає творові урочистості, глибини й сили. У кожній строфі повторюється перший рядок, і це підкреслює головну думку поетеси — щастя мати сильний, стоїчний характер, вміти боротися і труднощами.

Відповідь:

Пояснення:

Дуже розумний, талановитий художник і відмінник Юлько Ващук неймовірно самотній. І ця самотність, відмежованість від інших, неможливість жити так, як живуть його однолітки, відсутність повноцінного спілкування з дорослими, з якими йому було б цікаво, поступово їсть цього героя зсередини. Його випробування – постати перед світом і знайти себе на його просторах. Це неймовірно складно, особливо коли ти сам, і нікому зрозуміти і підтримати, а та справа, до якої маєш найбільший хист, не поцінована.

У Юлька немає внутрішнього стрижня, він загублений між історичними епохами, які вивчає, і людьми, до яких йому байдуже, і яким він потай заздрить, бо інші радіють життю. Юлько хоче спілкуватися, але боїться спілкування, навіть його найкращий друг Славко Беркута водночас є в очах Юлька ворогом, якому Юлько мститься підлістю за те, що вважаю Славкове життя надто простим порівняно зі своїм. І цей складний психологічний клубок проблем породжує жорстокість, невпевненість, внутрішню неорганізованість і нестійкість світосприйняття. Спочатку Юлько ображає поранену сороку, потім принижує інших, тоді намагається підмовити місцевих хуліганів побити Славка, підстерігши його ввечері, коли той вертається з тренування, а коли ситуація складається так, що план з побиттям провалюється, а Юлько опиняється в міліції, хлопець називається Славковим іменем, чим спричиняє купу проблем своєму однокласникові.  

В якомусь сенсі мені неймовірно шкода цю людину, яка заплуталася в собі, бо я його розумію. Багато неординарних талановитих підлітків помиляються, намагаючись знайти своє місце під сонцем. Єдиний шлях, як на мене, це повірити у своє обдарування. Лише тоді, згодом і навряд швидко, коли людина буде гідна спілкування з так само неординарними і талановитими, знайдуться й однодумці, й визнання у суспільстві.

Опуститися до рівня інших і розчинитися серед колективу, бути таким, як усі, – не вихід. Зробити жорстокість і зневагу своїм непробивним щитом і гострим мечем – не вихід так само. Але, певно, саме так з розумних й обдарованих виростають геніальні злочинці, які мстяться суспільству за свої не розділені думки і радощі, за свою невимовну самотність. Якщо, звісно, життя не ламає їх раніше… Чи знайде цей єдиний правильний шлях Юлько? Цю відповідь авторка залишає за кадром. Але я сподіваюся, що таки знайде.

З погляду літературного напряму образи можуть бути: класицистичними (Тартюф, Гарпагон Мольера), романтичними (Мцирі Лермонтова, Тарас Бульба Гоголя). символічними (каменярі, вічний революціонер І. Франка). алегоричними-(у байках, притчах, прислів’ях, приказках, загадках. Вовк втілює зажерливість і тупість, лисиця — хитрість, осел — упертість). За своїм характером образи можуть бути: трагічними (Гамлет, Ромео і Джульетта, Король Лір Шекспіра), комічними (Коробочка, Собакевич М. Гоголя). За місцем у творі образи можуть бути головними (Онєгін і Тетяна в романі О. Пушкіна «Євгеній Онєгін») другорядними (Ленський і Ольга) епізодичними. За ставленням автора образи можуть бути: позитивними (у комедії Івана Карпенка-Карого «Хазяїн» Золотницький, Соня, Калинович — позитивні образи) негативними (Феноген, Ліхтаренко — негативні) За творення (типом асоціювання) образи ділять на зорові, слухові, дотикові, смакові, запахові. За рівнем художнього узагальнення розділяють мікрообрази (тропи, фігури, фоніка), макрообрази (характери, символи, картини), мегаобрази (Всесвіт, природа, буття, Людина). За предметом змалювання образи поділяються на: образи-персонажі (Іван Палійчук, Марія Гутснюк з повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»); образи-пейзажі (картина літнього поля у новелі М. Коцюбинського «Intermezzo»); образи-речі (кухоль, віник, мотовило у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»); образи-емоції (радість, любов, ненависть, гнів); образи-поняття (честь, слава, обов’язок, доля). За типом співвідношення між чуттєвим образом та його ідеєю образи ділять на: автологічні металогічні

Автологія (грецьке autos — сам, logos — слово) — вживання слів у прямому значенні. Автологічний образ називають «самозначущим», «самодостатнім», частіше — образом-типом.

У металогічному (грец. meta — через, після, logos — слово) образі чуттєвий образ та ідея належать до різного кола явищ. Так, природа у творах письменника розкриває людські переживання. Звірі і речі в байках відтворюють людські стосунки.