Написати твір що в житті людини найцініше

Кожна людина має індивідуальні внутрішні та зовнішні якості, тому вона ніколи не буде повністю зрозуміла іншим. Якщо казати про зовнішню красу, то людина – це її обличчя. І не тільки тому, що саме на ньому знаходяться органи смаку, нюху і зору, а тому, що перше, на що ми звертаємо увагу – це, звісно ж, обличчя людини. Тім більше що очі можуть дуже багато розповісти про людину, про її внутрішній світ та про її характер. Вдивляєшся іноді в очі, і здається, що можеш втопитися в цих очах, такі вони безмежні, нескінчені та глибокі. Та і люди, у яких красиві очі, невважаючи на риси їх обличчя здаються красивими. По очам можна впізнати і духовний стан людини.
Але найцінніше в людині все ж таки є не її зовнішність, а її душа. У духовній краси людини я вважаю найціннішими лагідність, доброту, людяність, честь і ум. Саме завдяки цим людським якостям існує людство, саме завдяки їм воно має змогу розвиватися. Як би більшість людей не володіло цими якостями чи вважало б найціннішими інші, ми вже давно знищили один одного у жорстоких війнах та кровопролитних поєдинках. Ми б билися без кінця, ворогували один з одним і перетворилися на безжалісних тварин, що жадали б лише смерті інших, таких же само безжалісних істот. І було б на нашій планеті не шість мільярдів, а в кращому випадку – шість мільйонів. Ми б не могли робити відкриття, будувати и виконувати більшість корисних робіт, тому що поодинока людина не в змозі зробити щось важливо без до нших та їх підтримки.
Крім того, не менш важливий у житті людини є розум, і якби його не було, ми б і досі жили в печерах та харчувались сирим м’ясом диких тварин. Ми б і досі не знали, як виховувати дітей, не змогли б збудувати навіть маленьку хатинку та створити цивілізоване суспільство. І це дуже добре, що ми розумні люди, що в нас є щось таке, що робить нас людяними, добрими, саме такими, які ми є. добре, що кожна людина є особистістю, має індивідуальний характер та унікальну зовнішність. Все це досить цінне для людини, але найцінніше для неї, на мій погляд, є не риси характеру чи людські можливості, а те, що хтось є поряд. Тому я гадаю, що найцінніше для людини – це щастя близьких, багато вірних друзів, які у кожну хвилину готові прийти на до та можливість будувати своє життя за особистим уявленням.
Добре, що ми можемо цінувати гідні людські якості, які е в нас та інших людях. Добре, що кожен має особисті цінності в житті, які допомагають нам досягнути поставлених перед собою цілей. І нехай хтось бачит найголовніші цінності в матеріальному достатку, хтось у високому положенню у суспільстві, але особистості людські цінності незмінні та будуть головними у житті людства на протязі багатьох віків.

Життятвір про це там

Як я вчуся з посиланням на прочитану гумореску.
Наше життя можна порівняти з будинком. Від самого народження ми починаємо його будувати. І саме від нас залежить чи буде він великий. Якщо ми хочемо мати міцний будинок, то потрібно спочатку зробити фундамент, який закладається в школі. Якщо будемо старанно вчитися, згодом зможемо вступити в університет, знайти професію, а потім і сім'ю. Я це зрозумів, тому не знаходжу легких шляхів, а кожен день наполегливо вчуся. І це дуже цікаво. Адже коженого дня я пізнаю щось нове, кожен новий урок відкриває мені нові цікавинки про навколишній світ. Але не всі так думають і поводяться. Для прикладу візьмемо гумореску Степана Олійника "Чудо в черевику". Хлопчина Вася не любив ходити до школи. Кожен день для нього був мукою. Тому він  знаходив легкі шляхи для досягнення своїх цілей без зусиль. І тут йому на до прийшов "друг". Він сказав, що зна б як отримати з усіх предметів п'ятірки. Василько відразу попросив розказати секрет. Таємниця полягає в тому, щоб забити п'ятак під п'ятку, а коли тебе будуть викликати, то ти все будеш знати. Але це ніяк не до хлопчаку. І замість обіцяного Василько отримав у подарунок мозоль на нозі та ще й декілька двійок. 
Отже,  ніколи не потрібно шукати легких шляхів. Адже вони дуже часто бувають не такими, як здаються на перший погляд.

     Казка про дітей які потрапили у космос на невідому планету.

  Це був звичайний день літніх канікул. Ми з Юрком, Василем та Тарасом сиділи на каруселі і думали у що гратися, бо нам було нудно. Кожен хотів грати у своє, але нікому це не було цікаво. І тут підійшов він.Це був маленький чоловічок метра зростом. Він запропонував піти нам на чарівну планету. Ми були не проти.А що? Усе одно нічого робити. Чоловічок пішов,а ми за ним.І тут ми попали на чарівну планету.Тут ходили шоколадні діти і було море із солодощів. Ми так багато їли солодощів, що у нас розболівся живіт. І тут приходить чоловічок і каже що нам пора додому. Ми не хотіли,але прийшлось. Ми знову пішли за ним і потрапили додому. На цю планету ми ходили кожен день і були задоволені.