Написать сочинение на тему "захар беркут який він? "

Сивою давниною віє зі сторінок повісті І. Франка "Захар Беркут". Перед нами постають герої, які вірять у перемогу добра над злом, правди над кривдою, які живуть ідеями спільного порядкування, єдності й добра. Головне для них – це інтереси громади. Живуть вони в глухому селищі Тухля, і очолює громаду тухольців "люблячий батько" – Захар Беркут.Сивий старець, "мов стародавній дуб-велетень", "поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази". Для громади він був усім: пасічником, лікарем, розумним порадником, справедливим суддею, ватажком, головою старійшин. Громада важила для нього дуже багато. Усе життя він допомагав, чим міг, тухольцям (та й не тільки їм). Ще молодим Беркут прагнув приносити користь людям, тому й вирушив на пошуки вчителя, щоб навчитися лікувати людей. Але, окрім лікарських умінь, він набув ще й розуміння того, що щастя й добробут тухольської громади залежать від розумного "ведення громадських порядків, громадської спільності та дружності". Тухольці побачили в ньому наймудрішу та найдостойнішу людину, тому зробили його ватажком громади. І відтоді Захар Беркут не знав іншого життя, як життя в ім'я інтересів громади, усе, що він робив, робив лише з погляду на добро й користь для інших. Незважаючи на свій вік, Захар не може сидіти склавши руки, адже, на його думку, "життя лише доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим".Дев'яностолітній старець, який багато бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його порадами збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й мешканцями навколишніх сіл; його порадами було переможено ворога й урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів. Захар Беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність. На громадській раді він відстоює права громади від князівських і боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином Тугаром Вовком, який заявив свої права на тухольські землі: "Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших".Беркут – справжній патріот своєї землі. Розповідаючи тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою Батьківщину від нападу монголів: "До останньої краплі крові повинна боронити громада свої свободи, свого святого ладу!" Тому коли постало питання: або вихід монголів з тухольської долини, або смерть синові Захара – Максиму, Захар Беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. Серце батька ридало, а розум говорив, що смерть Максима – єдиний порятунок для тухольців.Передсмертне слово Беркута – це своєрідний заповіт громаді: "Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Слова ці мають бути заповітом і для нас та передаватися наступним поколінням.

Б
Образ жінки - центральний образ у збірці Івана Франка "Зів'яле листя". І, як і душа кожної жінки, образ цей глибокий, незбагнений, неясний и незрозумілий. Він нагадує саму матінку-природу - непостійну, змінливу: то лагідну, як весняний вітерець, то жорстоку і своєвільну, як буря. Ці природні явища грають з бідною душою ліричного героя, змушують її спочатку парити в небесах від щастя, а потім падати на саме дно, розбиваючись о сіре каміння. Так маленький листочок покладається на вітер, так душа поета довіряє себе незвіданому досі явищу - жінці, і тепер тільки вона володарка цій душі...

Павлусь — головний герой оповідання О. Стороженка. Його образ доводить нам, що сите життя і неробство не робить людину по-справжньому щасливою. Щастя не може бути в житті людини, яка живе лише для себе і не зігріває своїм душевним теплом інших, яка безглуздо і безцільно проживає свій вік. Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір’ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, шоб не замерз, навесні і влітку — шоб сонце не напекло голову. Бачачи, шо син нічого не вміє робити, батько журився: «Що з ним станеться, як ми помремо?» Мати мала рацію, коли говорила: «Як Бог милосердний пошле йому шастя, то без нас житиме ше лучче, як теперечки». Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. «Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити». І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: «Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот». А потрусити дерево — важко. У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. «Сказано: як кому Бог дасть шастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». І хоча люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, шо шасливим не був і Павлусь.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/storozhenko-skarb-harakteristika-pavlusya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua