Які гуманістичні ціності утверджує г.квітка-основ'яненко повісті маруся

Які гуманістичні ціності утверджує Г.Квітка-Основ'яненко повісті маруся

Тарас Григорович Шевченко. Як багато значать ці три слова для українців, бо це не просто ім’я людини, а символ любові до рідного краю, символ волелюбності, сміливості й чесності, що не бо­їться жодних перешкод і заборон. Ця людина — епоха не тільки в історії української літератури, але й в історії України, бо масштаб­ність і велич цієї постаті є дійсно неперевершеною.
Тарас Шевченко ніколи не був і не буде людиною з минулого, бо творчість його актуальна завжди — і сто років тому, і зараз, і через сто років після нас. Я впевнено можу сказати, що в Україні немає жодної людини, яка б не знала рядочка з Шевченкового твору, або хоча б його імені. Тараса Григоровича пам’ятають, шанують, бо дійсно важко переоцінити все значення його діяльності.
Але чим же він важливий для нас зараз? Для мене особисто — це приклад надзвичайної мужності і вірності собі, бо лише дуже смілива людина могла писати твори на зразок «Сну» в країні, де панувала царська сваволя. Тільки людина з великою силою духа могла винести стільки років заслання без можливості займатися улюбленою справою.
Шевченко вірив у велике майбутнє України, бо недарма ж з’я­вився такий вірш, як «Ісаія. Глава 35». І для нас, нащадків велико­го поета, які живуть майже через півтора століття після його смер­ті, цей вірш все ще залишається програмою на майбутнє. Україна вже вільна і незалежна — і це саме те, про що мріяв великий Коб­зар, але чи щасливі люди в нашій країні? Нам багато ще треба зробити, щоб мрії поета здійснилися, щоб Україна стала квітучою і щасливою країною. Адже ми маємо головне — власну незалежну країну, про яку Тарас Григорович міг тільки мріяти, і ми повинні усвідомити, що в цьому нам дуже пощастило, але треба рухатись далі, щоб здійснилося пророцтво:
... і потечуть Веселі ріки, а озера Кругом гаями поростуть Веселим птаством оживуть.
І ще одна настанова Шевченка сьогодні актуальна як ніколи: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...»

Крити́чний реалі́зм — термін, яким в радянському літературознавстві позначався реалізм XIX сторіччя. Прикметник «критичний» був запроваджений Максимом Горьким для «обґрунтування» появи нового стилю — так званого «соціалістичного реалізму», засновником якого вважали самого Горького.

Реалістичний напрям виник значною мірою як заперечення художніх принципів романтизму. Для реалізму характерна типізація як засіб розкриття соціальних якостей особи. Реалізм створює типові характери за типових обставин.

Критичний реалізм народився насамперед в Англії та у Франції. Його представниками були такі письменники, як Стендаль, О. Бальзак, В. Скотт, Ч. Діккенс. Найбільшого розвитку критичний реалізм набув у літературі XIX ст. У російській літературі його виразниками були М. Гоголь, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов та ін.