Народність поеми котляревського "енеїда"

Уже понад півтора століття поема і. котляревського "енеїда" не втрачає популярності серед українських читачів. і це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.за римською міфологією, еней був сином троянця анхіза і богині венери, який після загибелі трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в лаціумі. згодом нащадки енея заснували великий рим.а от як починається "енеїда" котляревського: еней був парубок моторнийі хлопець хоч куди казак,удавсь на всеє зле проворний,завзятіший од всіх бурлак.і одразу — де той рим! наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. і товариші його — хіба ж це греки? і пісні вони співають українські, і обід у них — "з салом галушки", "лемішка і куліш", і горілку та брагу п'ють вони, як справжні козаки. а боги поводяться, як дуже знайоме панство — скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити, кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.коли еней і його воїни потрапляють до дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває — танцює, їсть та п'є, ніби й одружитися ладні. але ось лунає "воля богів" або козацької долі — і ніщо їх не зупинить.і пливуть вони через синє море, співаючи українські пісні — про сагайдачного, про вільну запорозьку січ.сповнене народного гумору й дотепності зображення пекла та його мешканців у третій частині поеми. у пекло автор відправив дуже знайомих українським селянам персонажів, що отруюють мирне сімейне життя — злих свекрух та мачух, лайливих зовиць, невісток. далі стоять "п'явки людські", що теж відомі народові не з міфології, а з повсякденного життя: начальники, десяцькі, соцькі, судді, стряпчі. не обминає котляревській тих, що святими, волоцюг, п'яниць, невірних дружин.а в самому жахливому місці розміщено народних катів: то пани, що з людьми поводяться гірше, ніж із тваринами, попи, що обдурюють народ, шахраї-купці, сутяги.дія поеми розгортається далі, разом з енеєм ми бачимо нарешті праведників. але й рай там не попівський, а козацький: для них все празники були; люльки курили, полягавши,або горілочку нарешті до берегів тібру, еней і його товариші освоюють цю землю. чимало подій та боїв ще трапляється, доки не втручаються боги. бійка на землі переходить у бійку на небі — і там богині поводяться, як лайливі сусідки, що б'ються за якийсь мотлох: венера лайки не стерпіла,юнону стала інчується "енеїда" перемогою енея та здійсненням пророцтва. але ми неохоче залишаємо героя, що замість далекого троянця постав перед нами в образі веселого, відважного парубка, вигодуваного січчю.котляревський зробив свою поему дійсно народною. і це не тільки тому, що герої одягаються та їдять як українці, а й тому, що в їх характерах він відобразив найважливіші риси українського народу: сміливість, завзятість, почуття гумору, уміння посміятися над деякими своїми , життєрадісність.

  У нашому будинку є підвал. Колись там моя мати ставила мішки з картоплею, але зараз вона ставить їх на балконі, а підвал віддали мені. Там я влаштував майстерню. Саме посередині майстерні стоять укріплені лещата. Біля стін — стелаж для інструментів, який я сам зробив, а також лавка та велике крісло. Це крісло подарував мені батько. Він у мене директор театру. Він казав, що це крісло списане, але на ньому ще можна сидіти, якщо прибити якийсь дрючок замість ніжки. Я так і зробив. - Недавно я зробив дві драбини. Одна стоїть у моїй кімнаті біля шафи, а друга й досі знаходиться в моїй майстерні. 

Іноді до мене заходять друзі. Ми йдемо в мою майстерню та починаємо майструвати. У цей час моя майстерня має такий вигляд, що це занадто важко описати. 

На Новий рік ми зробили саморобні іграшки для шкільної млинки. Учителям та учням вони дуже подобаються.

На календарі вже час для весни.    Причаїлася холодна зима десь у яру. Не хоче забиратися геть. Та не бояться її люди, особливо молоді дівчата та хлопці. Допомагають весні долати зиму у весняних хороводах: «ми цю пісеньку співаєм і весноньку викликаєм». Носять зображення сонця. Побачило це велике сонце, усміхнулося, послало багато промінчиків на землю, щоб привітатися із побратимами. Потепліло. Розтанув сніг. Заспівали радісно дівчата: «ой минула вже зима, снігу, льоду вже нема». Запалили солом'яне опудало зими. Перелякалася зима, та й побігла від нестерпного жару у вічний холод. Почула заклики дівчат весна, ступила на поріг, а з нею разом «прилетіли журавлі, і великі, і малі».    Природа прокинулась, зазеленіла та й зацвіла буйним цвітом для гарного майбутнього врожаю.