Образи головних героїв "тіні забутих предків"

Окраса української літератури – повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.

Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання – це справді природне почуття, а ненависть – ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.

Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.

Іван – це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «ґазда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.

Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.

Є ще два цікаві образи в творі – мольфара Юри та ґаздині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється  глибокому, ніжному коханню добрих людей - Івана та Марічки.

Події середини і другої половини XVII ст. стали переломними як в історії козацтва, так і в історії українських земель. У вогні повстання під проводом Богдана Хмельницького та війн згоріла «стара Русь». А на місці «старої Русі» народилася Україна, де козацтво відігравало провідну роль.

Повстання привело до творення на теренах України автономної козацької державної структури, яка в нас переважно іменується Гетьманщиною. Однак у цей час Україна стала ареною постійних бойових дій, в яких брали участь військові сили різних держав. Розколотим виявилося й українське суспільство.

У козацькому середовищі не було єдності. Особливу позицію займала Запорозька Січ. У 1649 р. Хмельницькому довелося жорстоко придушувати повстання січовиків. Тобто гетьман та його оточення, ведучи війну із представниками «старого ладу», йшли також на придушення радикальних революційних елементів.

Чи не нагадує це нам події визвольних змагань 1917 — 1920 рр., коли буйним цвітом процвітала в Україні багатопартійність? Причому часто ця багатопартійність поєднувалася з безпринципністю, змінами політичних орієнтацій, постійною міжусобною боротьбою. Траплялися тоді й намагання з боку революційної влади придушити радикальні елементи.

А хіба не те маємо за часів незалежної України? Є в нас численні партії, які в будь-який момент готові «поступитися принципами» — якщо є відповідний матеріальний інтерес. Вони ведуть між собою міжусобну боротьбу за шматок державного пирога. Це начебто є демократією. Хоча правильніше таке явище іменувати охлократією.

Хмельницький, розуміючи, що не можна спиратися лише на радикальні козацькі елементи, прагнув залучити до побудови Гетьманської держави «стару еліту», яка мала управлінський досвід. Серед козацької старшини опинилися люди, які свого часу працювали в державних структурах Речі Посполитої. Такими були генеральний писар Гетьманату Хмельницького Іван Виговський та його оточення.

если надо короче то в каждом обзаце можно сократить до 1-2 предложений

Объяснение:Події середини і другої половини XVII ст. стали переломними як в історії козацтва, так і в історії українських земель. У вогні повстання під проводом Богдана Хмельницького та війн згоріла «стара Русь». А на місці «старої Русі» народилася Україна, де козацтво відігравало провідну роль.

Повстання привело до творення на теренах України автономної козацької державної структури, яка в нас переважно іменується Гетьманщиною. Однак у цей час Україна стала ареною постійних бойових дій, в яких брали участь військові сили різних держав. Розколотим виявилося й українське суспільство.

У козацькому середовищі не було єдності. Особливу позицію займала Запорозька Січ. У 1649 р. Хмельницькому довелося жорстоко придушувати повстання січовиків. Тобто гетьман та його оточення, ведучи війну із представниками «старого ладу», йшли також на придушення радикальних революційних елементів.

Чи не нагадує це нам події визвольних змагань 1917 — 1920 рр., коли буйним цвітом процвітала в Україні багатопартійність? Причому часто ця багатопартійність поєднувалася з безпринципністю, змінами політичних орієнтацій, постійною міжусобною боротьбою. Траплялися тоді й намагання з боку революційної влади придушити радикальні елементи.

А хіба не те маємо за часів незалежної України? Є в нас численні партії, які в будь-який момент готові «поступитися принципами» — якщо є відповідний матеріальний інтерес. Вони ведуть між собою міжусобну боротьбу за шматок державного пирога. Це начебто є демократією. Хоча правильніше таке явище іменувати охлократією.

Хмельницький, розуміючи, що не можна спиратися лише на радикальні козацькі елементи, прагнув залучити до побудови Гетьманської держави «стару еліту», яка мала управлінський досвід. Серед козацької старшини опинилися люди, які свого часу працювали в державних структурах Речі Посполитої. Такими були генеральний писар Гетьманату Хмельницького Іван Виговський та його оточення.