Твір-мініатюра "наймізерніше щастя в житті-багатство, найбільше-мудрість"

Багатим хоче бути кожен із нас.Проте про яке багатство йде мова?Слідуючи афоризмам можна впевнено твердити,що чим більше людина розумніша,тим вона багатша.Нині,коли життя вносить свої корективи,людина повинна вміти розрізняти такі речі.Дійсно,бути багатим-це володіти усім тим,чого давно хотів,але будучи освіченою,людина з легкістю може досягнути найважливіших висот у її житті,які згодом буде називати щастям.Яскравим прикладом буде "Гобсек" Бальзака.Звичайна людина,яка наперекір людському сумлінню,звершивши зло,стала володарем безкінечного багатства.Звичайно,багатство для нас усіх є важливим,але не слід забувати про людяність.Звичайно,добре володіти чимось особливим,але тільки від самої людини залежить в чому вимірюється багатство мудрості.

У романі В. Скотта "Айвенго" виведені два образи прекрасних дівчат — Ровени та Ребекки. Обидві вони молоді, дуже красиві, розумні, виховувалися без матерів. їх постійно оточувала любов і ласка ближніх, велика розкіш.
Але і соціальний стан, і характери у них різні. По-різному вони поводяться в критичних ситуаціях, по-різному склалася і їхня доля.
Ровена — знатна Саксонка, нею опікувався Седрик Ротервудський. Опікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов'язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. Через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. Проте Ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду Альтестаном. Потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. Тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря Айвенго.
Ребекка — дочка багатого єврея Ісаака. Її плем'я постійно зазнавало гонінь та принижень. І хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, "щоб вижити в цьому жорсткому світі".
Вона навчилася лікувати, допомагала всім, хто цього потребував. У критичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його, віддала перевагу смерті, а не безчестю. Вона дуже сильна натура. Не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, Ребекка вирішує зайнятися доброчинними справами: лікувати, допомагати страдникам. Вона й далі підтримуватиме честь і гідність свого народу, оберігатиме віру предків.
Ці жіночі образи відіграють значну композиційну роль, допомагають глибше розкрити характери головних героїв та відобразити історичну епоху. їх краса, розум та доброта облагороджували той жорстокий світ.

Федір Михайлович Достоєвський – письменник. Велику частину життя прожив в достатньо обмежених матеріальних умовах. Роман "Злочин і кара" був задуманий Достоєвським ще на каторзі. Середина 60 років 19 століття — складний період у світовій історії, але Російська імперія загальні набула економічної та духовної кризи. Пошуки морального ідеалу, необхідних для виходу з кризи, супроводжували ідейну боротьбу й духовні пошуки російських письменників. Достоєвський не стояв у стороні цієї ідейної боротьби.

Родіон Раскольников — колишній студент, що існує на гроші від застав речей. Життя Родіона Раскольнікова ніяк не можна було назвати хорошим і комфортним. Він не зміг вивчитися, мав досить жалюгідне існування.

У той же час головний герой вважає себе не просто талановитою людиною, а справжнім героєм. На своєму шляху зустрічає стару лихварницю, що заробляє досить великі гроші на таких же бідних людях, як він сам, що наштовхує чоловіка на думки про несправедливість соціального становища. Дивно, що він генерує ідею грабунку старої жінки замість того, щоб знайти роботу та зробити хоч мінімальні спроби піднятися від безробіття. Водночас із планом грабунку, Родіон розроблює теорію "надлюдини" , що просто дивує своєю жорстокістю.

Раскольников впевнений, що належить до "надлюдей", яким дозволено усе, які можуть піти на злочин в ім'я благородної мети, дозволити собі "кров по совісті". Пустити "кров по совісті" для Родіона означало вбити, а потім вчинити благу справу. Родіон вирішує вбити стару лихварницю, використавши її гроші собі на користь. Чоловік підходить до цієї справи із холоднокровністю, про що свідчить його підготовка до вибору зброї (він навіть пришиває на пальто спеціальні гачки, на яких вішає сокиру). Але чи дійсно така теорія має місце на існування?

Відповідь на це питання абсолютна і безкомпромісна — ні! (Ні грама не погоджуюсь з цією теорією, вона лише самовиправдання. Бажання бачити в собі більше ніж є насправді). Потім він і сам це зрозумів (Роскольников).

Жодна людина не має права та просто не здатна посягати на життя людини, незалежно від її матеріального та соціального становища.

При цьому протягом роману головний герой стикається з великою кількістю проблем, що наштовхує на думку про його неготовність повною мірою відповідати своїй теорії.

Коли Раскольников позбавив життя стару та вагітну Лізавету(що випадково стала свідком першого вбивства). Та після цього Раскольников не відчуває себе переможцем, Родіон навіть не зміг почати допомагати нужденним і витрачати отримані кошти, адже він був максимально підозрілий до всього навколишнього світу і перебував у депресії. Він не набув заспокоєння і щастя... Після усього страх повністю охопив чоловіка. Лихоманка, марення, страх, поганий сон та дивна поведінка супроводжували його та з часом ставали все гірше. Навіть коли герой твору розумів, що довести його причетність до злочину просто неможливо, сумління все одно підштовхували його до зізнання. "Я хотів Наполеоном зробитися, тож і убив", - зізнається Раскольников. "Від Бога ви відійшли, і вас Бог вразив, дияволу зрадив!" - З жахом говорить Соня.

У фіналі роману Раскольников приходить до воскресіння "загиблої душі".

Не в результаті зречення від ідеї, а через страждання, віру і любов. "Їх воскресила любов, серце одного укладало нескінченні джерела життя серця іншого". Перед Раскольниковим відкривається перспектива нескінченного духовного розвитку.

Таким чином, в особистості головного героя роману «Злочин і кара» виведені дві протилежні ідеї: ідея любові до людей і ідея безмежного презирства до суспільства (- ідея Наполеона). Та з огляду на повний аналіз твору, найбільш важливий і значий мотив вбивства в романі «Злочин і кара», на мою думку, виявляється в розробленій Раскольниковим теорії, що виправдовує злочин.