Євген маланюк під чужим небом аналіз вірша

Автор - Євген Маланюк (1897-1968)

Назва: "Під чужим небом" (1920-1924)

Даний вірш був написаний в еміграції. Поет виразно показує свою тугу за батьківщиною.

Тема: патріотизм, сумні почуття ностальгії та любові до рідної землі.

Ідея/основна думка: вітчизна є вітчизна, її не замінить ніщо.
Слова ліричного героя збігаються зі словами й думками автора: він відчуває себе чужим за кордоном. Він пам'ятає все, що бачив і переживав на батьківщині, постійно думає про неї, як про кохану людину. Автор порівнює це відчуття із любов'ю до людини. Він не хоче жити тут, але вимушений. Повернутися додому він не може. Саме усвідомлення цього факту бентежить його найбільше.

Художні засоби:
- епітети: "золотосрібний ріг", "скажений біль", "вітер з кришталевих хвиль";
- порівняння: "життя давно, як божевільне, блудить";
- риторичні запитання: "куди ж іще заблудить безглузда путь і хто остереже?"
- тощо;

Вірш складається з п'яти частин, написаних Євгеном Маланюком в різні роки (1920-1924).
Деякі частини мають різні розміри: 4-стопний ямб, 4-стопний анапест, 5-стопний анапест.
Розмір, рима і ритм змінюються.

Ліричний герой і є автором. У вірші зображені тяжкі душевні переживання і сумні почуття самого Євгена Маланюка в еміграції.

Отже, "Під чужим небом" - це патріотична елегія.

Лукаша:

Лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку.

 

 Бо він уперше тута. Він здалека, 
не з сих лісів, а з тих борів соснових, 
де наша баба любить зимувати;
осиротів він з матір'ю-вдовою, 
то дядько Лев прийняв обох до себе...

 

Лукаш грає веснянки. Мавка, слухаючи, мимоволі озивається тихесенько на голос мелодії

Мавки:

З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах.

 

Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку.

 

Що ж, ти зовсім така, 
як дівчина... ба ні, хутчій як панна, 
бо й руки білі, і сама тоненька, 
і якось так убрана не по-наськи... 
А чом же в тебе очі не зелені?

 

Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз; Лукаш, завваживши те, перестає грати.

Лісовика:

 Який-бо ти, дідусю, став суворий! 

Се ти мене отак держати будеш, 
як Водяник Русалку?

Лева:

Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої 
повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика 
кошіль (торба) на широкому ремені.

 

Ті цитати, які писала я:

«Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани. Тільки ж де вони з ним познайомилися і як? От що цікаво!»;

«Не журіться. Я зумію заховать, аби що»;

«Буде здоров’я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіти більше, ніж Бог дає»;

«Пішов би до нього у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луциперові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей»;

«Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя!»;

«Давайте моє мені… З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик?»