1. до найдавніших фольклорних творів належать а) історичні пісні б) соціально-побутові пісні в) календарно-обрядові г) д) думи 2. величають піснями господарів, а за це в жартівливій формі просять винагороду в а) колядках б) веснянках в) русальних піснях г) купальських піснях д) жниварських піснях 3. водіння «кози» є календарно-обрядову пісню а) купальську б) жниварську в) веснянку г) колядку д) щедрівку 4. незвичайність і загадковість подій, трагічність у розв’язанні конфлікту, похмурий колорит, метаморфози, діалог, фантастичні елементи – це жанрові ознаки а) історичної пісні б) соціально-побутової пісні в) календарно-обрядової пісні г) думи д) 5. події в «слові про похід ігорів» відбуваються наприкінці а) хі ст. г) хіv ст. б) хіі ст. д) хv ст. в) хііі ст. 6. запитує, чи не гоже було б … почати старими словами ратних повістей про похід ігорів («слово про похід ігорів») а) віщий боян г) ярославна б) князь всеволод д) князь святослав в) оповідач

1 - А, В
2 - А
3 - Д
4 - Д
5 - Б
6 -Б

Мої роздуми над твором В. Дрозда «Білий кінь Шептало». «Супроти вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільнім, аніж бути скореним насправжки». З точки зору композиції, логічніше було почати твір якимось вступом, можливо, розповіддю про біографію письменника чи про літературний процес того часу. Але я відразу виніс на початок свого твору тезу, яка не дає мені спокою. Перш ніж ми почали обговорювати цей твір у класі, ми встигли обмінятися враженнями з іншими учнями. Я зі здивуванням дізнався, що більшість з них сприймає новелу про коня Шептала як новелу про життя тварини, тобто буквально, прямолінійно, якщо не сказати — надто буквально. Але мені здалося, що цей твір символічний і зовсім не про тварину в ньому йдеться. Я вважаю, що за образом Шептала стоїть глибока алегорія. Шептало — уособлення людської душі, її вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? Протест чи конформізм? Цитата, винесена мною на початок твору, спричинила глибокі й серйозні роздуми. Але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. Тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. Є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу видаються важливішими. Але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь... Головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна Степана. Втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки Степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. Мені було боляче це читати. Це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. Принаймні така моя думка. Це історія підкорення, навіть поневолення. 1 якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині... Те саме з людиною. Не в змозі надалі чинити опір, людина думає, що «розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки». Але де ж гарантія, що роль, маска не стане сутністю, шо дух волі не загубиться, не вивітриться? То як? Краще удати з себе скореного? Чи треба бігти проти вітру проти течії? Це не питання відірваної від життя філософії, це питання світогляду, життєвої позиції, питання нагальне, якщо можна так сказати... Скільки разів ми ставимо його собі, але ніколи не доходимо до широкого узагальнення. Таке узагальнення підказав мені твір Володимира Дрозда. Поки що я не маю повної, остаточної відповіді на це питання, але шукатиму її і не полишу своїх роздумів на півдорозі... Вийшло так, що в моєму творі значно більше питань, аніж відповідей. На жаль чи на щастя, в житті теж значно більше питань, аніж відповідей. Я схиляюсь до позиції опору, протесту, боротьби. І тут ховається небезпека: чи не виллється це все у звичайний максималізм, загальне заперечення, боротьбу всіх проти всіх? От... І знов питання. Важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі. Нелегко й взагалі знайти ці відповіді. Твір В. Дрозда незвичайний, він вражає своєю глибиною і не залишає байдужим. Я сподіваюсь, шо, перечитавши його ще раз, я осягну більше, відкрию, можливо, приховані підтексти. Сподіваюсь, що хоча мої роздуми й не принесли поки що бажаного результату, але її думки та почуття, що їх викликав у мене твір «Білий кінь Шептало» Володимира Дрозда, до мені колись краще зрозуміти себе, розібратися в певних життєвих ситуаціях.

На мою думку, красу можна побачити майже у всьому. Оглянувшись тільки навколо можна побачити прекрасне небо й сонце, або хмари й краплини дощу. Кожен день, хвилина, пора року- у всьому є щось своє особливе й прекрасне. А скільки добра у звичайному метелику або бджолі. Адже здавалося б, звичайний метелик, але коли побачити його теплого літнього ранку, настрій відразу йде вгору. Бджоли ж працюють на благо своєї сім'ї. Прекрасне й добре - для кожної людини різне. Та не слід забувати, що дароване нам життя є виявом добра і краси.