Лист до павлуся з твору олекса стороженка "скарб"

привіт павлусе!

я прочитала у творі як ти живеш.це для мене якось дивно.нас батьки виховують бути працьовитими,дружелюбними, іншим.а ти навіть лінувався ходити на прогулянку,так жити неможна.не можна надіятись на що бог тобі щось пошле при цьому цього не старатися та не добиватися цілі.добре що тобі пощастило коли кинули у вікно дохлого хорта ,а він розсипався у дукати.потрібно щось робити,а не ледарювати! тобі пощастило в житі адже на все воля божа.якщо бог не захотів би тебе зробити щасливим, то лише тоді б ти відчув що таке лінуватися! зміни своє життя в кращу сторону!

22.01.2013р.                                                                                                                                            з повагою: (своє ім.*я)

 

 

 

p.s.: вибач розділові знаки сама розтавиш бо я спішила.може не сподобається строго не суди. я за нього отримала 12 в мене було найкраще з усіх однокласників.

а його сучасник, перекладач біблії латинською мовою — ієронім — вживав вислів «божественна бібліотека», бо ж складається біблія з різних за формою та змістом релігійних та світських творів — окремих книг: 50 із них входять до старого завіту, а 27 — до нового. маємо на увазі канонічну біблію. у протестантів старий завіт складається з 39 книг, у католиків — із 47, у православних — із 50. книги ці виникли в різний час і відрізняються одна від одної. творили їх представники шістдесяти поколінь.

автори біблії, а було їх більше сорока, займали різне соціальне становище. так, мойсей був вихований у знатній єгипетській сім’ї. петро був , соломон — царем, матвій — митником, павло — рабином. а нещодавно з’явилась версія, що частина старого завіту написана жінкою — 40-літньою аристократкою, що була придворною царя соломона.

створювалися біблійні книги на трьох континентах: в азії, африці та європі. і на трьох мовах: давньоєврейській, арамейській, грецькій. де тільки не створювалися книги біблії! мойсей писав перші п’ять книг (так зване п’ятикнижжя мойсеєве) у пустелі, єремія писав у в’язниці. лука — під час подорожей, іоанн — на острові патмос, а деякі автори писали під час військових походів. так, під час війни була написана частина книг давида, а книги соломона писалися у мирний час. і створювалися книги біблії у xii ст. до н. е. — ii ст. н. е.

в основі поділу — народження ісуса христа на землі. до старого завіту входять книги, запозичені християнами в іудаїзму.

у перших п’яти книгах старого завіту (буття, вихід, левит, числа, второзаконня) розповідається про створення світу й людини, про рай, потоп, обрання богом єврейського народу як народу божого. тут розповідається про найдавнішу історію єврейського народу. другу частину старого завіту становлять історичні книги: ісуса павина (так звана книга єгошуї), суддів; книги рут, дві самуїлові книги, дві книги царів, дві книги хронік. книги ездри, неемії та естер.

у цих історичних книгах знайшла продовження розповідь про історичні долі єврейського народу. третя частина старого завіту складається з книг повчально-поетичного характеру — йова, псалмів (псалтиря), приповістей соломонових, екклезіястової. пісні над піснями. останню частину старого завіту становлять книги пророцтв — книги великих пророків (ісаї, єремії та єзекіїля) та книги малих пророків (даниїла, осії, йоіла, амоса, овдія, йони, михея, наума, авакума, софонії, огія, захарія, малахії).

у книгах старого завіту багато сюжетів, що стали популярними у світовій літературі, образо-творчому мистецтві. пригадаймо знамениті твори діячів відродження: рафаеля, мікеланджело, леонардо да вінчі, рем-брандта, веласкеса, мурільйо, боттічеллі, тіціана, тінторетто, веронезе, дюрера. звернімось і до знаменитої серії малюнків т. шевченка «притча про блудного сина», картини «явлення христа народу» с. іванова. послухаймо музику на церковні псалми д. бортнянського, п. чайковського чи д. верді подумаймо, чому український сократ, григорій сковорода назвав біблію своєю «возлюбленою невъстою», підкресливши, що саме в духовному «шлюбі» з книгою книг і народилися найкращі його твори.

можливо, розгадка притягальної сили святого письма криється й у словах григорія сковороди про те, що біблія сильна не так історіями, в ній розказаними, як духовним змістом, що ті історії наповнює. як тут не згадати даних богом народові на горі сінай заповідей: «шануй батька свого і матір свою — довго житимеш на землі», «не вбивай! », «не кради! », «не свідчи неправдиво проти ближнього свого! » та ін.

отже, старий завіт побудовано за чітко продуманою структурою, що надає йому властивостей універсальної книги. новий завіт є самостійним художнім явищем, недаремно його часто окремою книжкою. до нового завіту всі християнські церкви (за винятком ефіопської та коптської) зараховують 27 книг.

складається новий завіт з чотирьох євангелій (від св. матвія, св. марка, св. луки, св. івана); з однієї історичної книги «дії святих апостолів»; з 21 послання апостолів та апокаліпсиса, або одкровення іоанна богослова. в євангеліях описано життя ісуса христа, його вчення. саме слово «євангеліє» означає «добра звістка». книги нового завіту оформились остаточно в єдине ціле у ii ст. н. е., а канонізував їх (остаточно ствердив) лаодикійський церковний собор 364 р.

пророк іоанн богослов передрікав майбутню долю світу, пришестя христа, страшний суд, зображував райське життя, яке чекало на праведних віруючих. у вступі до апокаліпсиса христос звертається до семи християнських церков. пророк же говорить про книгу, яку він бачить за сімома печатями. ангел знімає їх одну за одною, і після кожного зняття печаті на землю приходить нещастя. потім з’являються сім ангелів з трубами. після звуку кожної труби на землі коїться лихо.

кохання — основа життя. це почуття, яке дарує людині віру в себе, надію на щасливе майбутнє, сили для подолання будь-яких перешкод. саме таким було почуття остапа та соломії. та, як кажуть, хто не кохає, той і горя не знає.

із самого початку твору автор примушує нас співчувати
головним героям, захоплюватися ними. остап і соломія щиро кохають одне одного, але щастя не мають, бо бездушний лях спочатку розлучив їх, а потім погрожував хлопцеві позбавленням життя. розлука з коханим завдавала болю дівчині, але вона розуміла, що лишатися йому не можна. і коли остап втікає із
рідного села у пошуках волі, соломія вирушає за ним, за своєю долею. не могла вона, вольова, мужня жін­ка, занапастити себе, приректи на довічне життя з нелюбом. обираючи між сімейним і панським рабством та невідомістю вона, як справжня оптимістка, обирає останнє. заради коханого соломія «вбралася у
штани та ладна мандрувати хоч на край світу», навіть кіс своїх не пошкодувала.

її рішення спочатку злякало остапа, але закохане серце юнака сповнилось надією і пліч-о-пліч вони на пошуки волі та щастя.

яким же був цей шлях? з першими труднощами остап і соломія
зустрілися під час переправи через дунай. чекаючи перевозу, вони, як і десятки інших вті­качів, стоять у воді: «тіло терпне, тіло деревеніє, кудись поділися ноги». але дівчина терпляче зносить всі злигодні, вона не скаржиться, бо «чи не однаково ги­нути тут, серед сього багна, чи вдома в неволі»…
цього разу переправитися не вдалось, та молоді люди не зневірилися, вони вперто йшли до своєї мети. пра­цювали до нестями, будуючи пліт. і, нарешті, під покривом ночі остап і соломія залишають рідну землю, яка в одну мить стала для них чужою. всі їхні думки, сподівання нарешті, здавалося б,
здійснилися. та гримнув постріл… невже це кінець? невже цей козак одним пострілом убив їхнє щастя? ні, соломія не розгубилася, вона не віддасть свого коханого в руки смерті. у темряві дівчина намагається перев’язати рану остапові, а потім тягне його, напівсвідомого, за плавні. жіноча любов,
материнська турбота надавали соломії сили у пошуках шляху до порятунку. її наполегливість врятувала життя їм обом.

поки поранений остап одужував, дівчина невтомно працювала, щоб зароби­ти на проживання. та доля не була милосердною до них і знову послала випробо­вування. турецькі
жовніри разом з циганами, які вчинили розбій, полонили й остапа. і знову вірна подруга намагається врятувати свого безталанного ко­ханого. вона продає свій одяг, купує пістолі, підмовляє івана котигорошка до­ їй звільнити остапа. дівчина розуміє всю небезпеку її задуму, та життя в чужій країні без
коханої людини було б гіршим за смерть. тому, ні миті не сумніваючись, соломія разом з вірним товаришем пливе на порятунок в’язня.

і знову постріл. дівчина у воді, вона напружує всі сили, щоб дістатися до бе­рега, бо «там так гарно, там сяє сонце, там земля, там небо синє, там
радість, життя». втрачаючи сили, останнє, що чує соломія, — поклик її душі: «остапе! » а у відповідь серце промовляє: «соломія». правду говорять люди: «до біди до­ріг багато, а од біди і стежки немає».

протягом всього твору ми захоплюємося соломією, її нежіночою мужністю та
відвагою, здатністю на самопожертву, самовідданістю та вірністю. і хоча по­чуття остапа проявлялися по-чоловічому скупо, все ж ми розуміємо, що він щи­ро кохав соломію. коли він, безпомічний, лежав у плавнях, лякала його не смерть, а те, що він не зможе «обняти кохану». кохання було єдиною світлою
плямою у житті остапа мандрики, і вірність йому він зберіг до кінця життя.

дуже б хотілося, що пригоди героїв твори закінчилися інакше. я , що якби соломія не загинула, вони б з остапом змогли б врятуватися разом і прожили б потім довге та щасливе життя. напевно вони б оселилися десь
у тихому і спокійному місці, завели б своє господарство та мали б багато дітей. але здобувши б волю, вони б не заспокоїлися лише на тому, що отримали щастя для себе, а й б іншим виборювати свободу. без усякого сумніву, якщо б соломія не загинула, вони б з остапом пронесли своє велике кохання через
усе життя та прожили б щасливе та довге життя.