Напишіть твір на тему: "співець краси, природи і людини". використай в ньому епіграф: хлопчик, зачарований десною, виріс, щоб усіх нас чарувать. щоб усе, що в думі, в серці, в мислі визріло з дитячих давніх літ, повернусь народові, як пісню, як надії слово, мрії зліт. (іть будь ласка)

твори великого українського письменника о. довженка — це живлюща криниця думок, знань, почуттів, барв. це своєрідний літопис історії українського народу. окрилений високими ідеалами, закоханий у життя, у велич духу людини —воїна, людини — трудівника, о. довженко натхненно оспівав поезію і романтику нашої епохи. про нього написано багато книг, статей, поети йому присвячують вірші, бо, як пише поет і. гончаренко: в людських сердець незаймані глибинисвоїм він серцем глибоко проник,співець краси, природи і людини,душі людської дивний чарівник.людина з її душевною красою — це той герой, у якому втілились найвищі довженкові ідеали краси. у кожному своєму творі з великою любов'ю письменник оспівує людей праці. з особливою силою розкривається ця тема в останніх творах о. довженка «зачарована десна» і «поема про море», написаних у 1955 році.«зачарована десна» — лебедина пісня письменника. на думку м. рильського, це задушевна лірична сповідь, до кінця напоєна любов'ю до рідного краю, до його людей. це справді незвичайний твір. непростий за своєю по будовою, він поєднує спогади про дитинство і філософські роздуми письменника. з великою любов'ю довженко пише про свій родовід, про тих юдей, які до революції нічого не мали, а з них, за словами автора, можна було писати портрети апостолів і мислителів.за жанром це кіноповість. в її сюжеті — мемуарні сторінки, ліричні сповіді, широкі картини сільського життя, чарівні пейзажні малюнки, а також роздуми про народ, про його минуле і майбутнє, про мистецтво і його роль у житті суспільства. все це подається в двох планах: через сприйняття сільського хлопця сашка і через філософські роздуми зрілого письменника. в образах батька, матері, діда, прадіда виразно відчутне ставлення до родоводу. письменник говорить: «скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! як вправно робив, який був дужий і чистий».захоплено пише автор про чудовий талант косаря дядька самійла, який так вправно володів косою, що міг би за добрий харч обкосити всю земну кулю.прекрасний образ тихона бобера, що, йдучи на полювання, забував дома курок від рушниці. а сашкова баба хіба не трудівниця? ! хоч лайка і лилася з її вуст, як пісня з вуст натхненого поета, проте вона була й справжньою трудівницею, любила землю, прибирала її своїми руками.малюючи сільських мешканців, 0. довженко об'єднує всіх єдиною філософією: коли вилізає щось з землі, посаджене їх руками, то в цьому найбільша радість. герої «зачарованої десни» живуть одним життям з природою, що оточує їх. о. довженко пише: «жили ми в повній гармонії з силами природи. зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, той не знає тієї радості і повноти життя». незабутніми є картини весняної повені, сінокосу. навіть від опису звичайного городу віє високою красою і поезію. пейзажі в кіноповісті персоніфікуються. вони промовляють до читача своїми барвами. часто через сприйняття дійових осіб і є засобом виявлення душевного стану героїв. краса природи облагороджує людей праці. природа, любов до неї й уміння відчути її красу пробуджує в людині творця.велике враження справила на мене кіноповість «зачарована десна». і особливе враження від того , що все, про що пише олександр довженко, — це світ, побачений очима дитини, очима маленького сашка, людини, не спокушеної життям. тільки тонкий у почуттях митець — психолог міг так неповторно правдиво передати увесь світ мрій сільського хлопчика.

«сіроманець» характеристика сашка доброта. ця риса людського характеру цінувалася в усі віки й у всіх народів. адже добра людина ніколи не чинить зла, вона не здатна на підлість, навпаки, завжди налаштована на життя та відродження, а не на нишення. таким ми бачимо персонажа повісті м. вінграновського «сіроманець» сашка. хлопець виступає проти переслідування й жорстокого знищення сіроманця, старого вовка, що живе в їхньому лісі. він подружився з цим хижаком, який насправді виявився здатним відповідати на добре ставлення до себе також добротою. сашко — сильна особистість, яка вміє активно відстоювати свої життєві принципи. хлопчик рішуче й наполегливо шукає шляхів визволити свого друга сіроманця з кузні, куди того, зв’язаного, кинули, щоб наступного дня відвезти до зоопарку, в неволю. і йому, малому, вдалося це зробити. не можна без хвилювання читати й епізод, у якому розповідається, як сашко привіз сіроманця в одесу в лікарню, щоб сліпому вовкові зробили операцію й повернули зір. сашко — дуже хороша людина, він наполегливий, гуманний, рішучий. мені здається, шо якби було більше таких людей, як сашко, що люблять і оберігають тварин і рослини, турбуються про них, то ми назавжди забули б про існування червоної книги, а наша планета була б чистою й багатою, стала б затишним домом для всього сущого на землі. риси характери сашка  справедливий співчутливий добрий чуйний принциповий самостійний вірний цілеспрямований «сіроманець» цитатна характеристика сашка — «сашко пройшов ліс, вийшов у поле, як почув стрекотіння вертольота: півколом, низенько над лісом він летів на сашка. сашко чи злякався, чи що, але сів на землю і прикрився портфелем»; «аби я був вовком…»;   «раптом сашко відчув, що хтось дивиться йому в спину: а дубом хтось стояв! «піти глянути чи не завагався сашко. але вирішив: — чого це я стану його боятися? піду гляну»; —   «сашко вибрав підходящу для сіроманця нору, розчистив її трохи лопатою, нарвав пирію, настелив, ліг сам»; —   «одного дня сашко відкрив, що сіроманець сліпий»; — «так от ти який лизунчик, а ще сіроманець,— сказав сашко і погладив сіроманцеві шию, почухав під горлом»; —   «ти і не подумав тікати, бо ти у мене розумний, вовчику. пиріжка з печінкою хочеш? »; — «сашко вийшов у коридор, намацав татові валянки, вліз у них, наче провалився у воду, накинув кожушок, тихо прочинив і зачинив за собою двері»;   «сашко став на коліна, почав обмацувати темінь, наткнувся добряче лобом на ковадло, і вже сіроманець щімко задихав сашкові в обличчя. сашко обійняв обома руками вовка за шию». хлопчик сашко захоплюється сіроманцем. він вважає його чесною та справедливою твариною, яка не зробила нікому нічого поганого. навіть коли мисливці винищили його вовченят — сіроманець не помстився їм. тому сашко захищає його чесне ім’я перед батьком та чепіжним. але дорослі не розуміють хлопця, тому що для них вовк — хижак, якого треба впіймати. не знайшовши підтримки, сашко вирішує діяти самостійно. він є сіроманцю переховуватись у лісі та влаштовує втечу з сільського хліва, коли вовка таки впіймали в пастку. сашко вважає сіроманця кращим другом, він годує його, розмовляє з ним та проводить увесь з ним вільний час. коли вовк був змушений покинути ліс та переховуватись на полігоні, хлопчик дуже сумував за ним. навіть потоваришувавши з дівчинкою галею, сашко не забував про сіроманця. їхня зустріч після тривалої розлуки була дуже емоційною. хлопчик не зраджує своїй меті вилікувати вовкові зір. задля цього він навіть втікає з дому та подорожує кілька днів пішки, щоб дістатися до лікарні в одесі. йому все вдається, але останньої миті вовча натура бере верх і сіроманець втікає з лікарні, навіть не попрощавшись з кращим другом.

джерело:   довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Композиція «дива» нагадує архітектуру собору, образно відтворену в романі: незвичайність планів, переходів, добудов, але у свавільній асиметричності криється доцільність і гармонія. усе — наче пісня рідної землі. заспів до «дива» та епіграфи до кожної з його частин глибоко занурені в зміст, вони «промовляють» щось важливе, додаткове світло на задум і тему. до розділів про xi ст. взято вислови з літопису нестора — і це доречно. у самій назві, наприклад, «рік 1014. літо. болгарське царство», є лише літописна констатація. а в епіграфі — вираження гніву, скорботи й непримиренності людського сумління до візантійського тирана, прозваного болгаробойцею за осліплення чотирнадцяти тисяч полонених: «толи не будет межю нами мира, оли камень начнеть плавати, а хмель». софія київська — один з головних героїв роману. цей мистецький витвір змальовано як незвичайне диво, що «ніколи не кінчається й не переводиться». і читачі роману стають свідками творення цього дива, знайомлячись з будівничим софії київської — сивооком. талановитий древлянин багато блукав по русі, був ченцем у болгарському монастирі, згодом потрапив до візанти и працював у константинопольського майстра як будівник и оздоблювач храмів. згодом, дозрілий у своєму таланті и розумінні життя, повернувся до києва, у рідну землю. повернувся, щоб створити софію, собор, у якому використав традиції предків та досвід, набутий по всіх світах. він — чудовий талант, майстер у мистецькому подвигу, котрому віддав себе до останку. п. загребельний у своєму романі зумів показати історію україни, об’єднавши три її шари: давнину, другу світову війну й сьогодення. а головний об’єднуючий центр — це образ софії київської, незвичайного дива з див «во всем полунощи земном». у розділах роману, де розповідається про окупований фашистами київ, а також про мирне життя героїв у шістдесяті роки, усі персонажі пов’язані з собором. у роки великої вітчизняної війни есесівець шнурре за наказом фюрера хоче вирізати найкращі фрески для музею в гітлерівському лінці. учений-історик гордій отава перешкоджає йому ціною власного життя. син гордія, також історик, настільки закоханий у собор, що не може відмовитися від цього дива навіть заради кохання. собор зв’язує покоління, говорить з нами про минуле, про культуру нашого народу. одночасно з «собором» олеся гончара роман п. загребельного «диво» закликає сучасників «берегти собор людських душ», будувати майбутнє свого народу, його добробут і щастя. створений майстром образ софії київської проступає крізь імлу століть і втілює невмирущість духу українського народу. за довгу історію свого існування різні завойовники намагалися знищити це диво, та знову й знову поставав собор. він «стояв уперто, несхитно, вічно, так ніби не будований був, а виріс із щедрот київської землі…». читаючи «диво», ми ніби переносимося в часи тисячолітньої давності — київську русь. отже, твір — про далеку історію, коли на зміну язичництву приходить інша віра — християнство. ми стаємо свідками цього конфлікту. автор подав ідею, яка була колись, що віками формувалася. вимисел, фантазія павла загребельного в «диві» органічно переплітаються з реальним історичним тлом тогочасного життя києва, новгорода, язичницької пущі, доповнюючи та поглиблюючи сприймання зображуваного. реальною подією є й будівництво храму — софії київської. але у творі є и авторський домисел, що дозволяє йому полемізувати. так загребельний писав: «письменникові іноді можливо потрапить до рук документ такої сили, що неминуче виникне бажання перенести його на сторінки роману чи повісті, побудувати цілий роман у цьому документі. та коли не буде при цьому необхідного художнього переосмислення, коли письменник не виступить у ролі художника-творця, документ залишиться тим же, чим він був спочатку, і ніякого художнього твору ми не одержимо». сивоок — вигаданий герой, уся його історія мандрів — свідомо введений автором пригодницький елемент: «вся ця історія вигадана. пустивши сивоока в мандри, я дав читачеві поживу, розширив «ію», залучив до сюжету деякі реальні історичні події. скажімо, осліплення тисячі болгар — це факт, записаний у хроніках» (п. загребельний).