Люди написання асоціативного етюду образи , почуття , думки , пориівняння українськими народними піснями мне завтро 2 в тему поставят если не

Вивчення художньої літератури в школі не повинно обмежуватися набуттям нових знань з національного та світового письменства. воно має бути і безперервним процесом духовного збагачення учнів. дуже важливе завдання в учителів-словесників нині - засобами мистецтва слова формувати в дітей національну самосвідомість, історичну пам'ять, любов до рідного краю. така результативність можлива лише за умови, коли вивчення художньої літератури розвитком перцептивних здібностей та емоційної чутливості читача. перцепція - явище психічне, сутність його полягає у вмінні конкретно-чуттєво, тобто органами чуття, відтворювати зображене, емоційно реагуючи на нього. це рівень естетично зрілого читача. в нього, як і в письменника, хоча в меншій мірі, має бути розвинене асоціативне мислення, пов'язане з відтворювальною уявою та емоційною чутливістю. на жаль, випускники шкіл і більшість навіть тих, що вступають на мовно-літературний факультет, виявляють недостатньо розвинене художнє сприймання. безперечно, невідкладним завданням вузівських філологів є розробка системи заходів, передусім спецкурсів та спецсемінарів, спрямованих на ліквідацію огріхів шкільної освіти і підготовку вчителів, спроможних викладати літературу як мистецтво слова. але, крім цього, потрібна конкретна працюючим словесникам. пропонований посібник є такою спробою. в ньому найважливіші питання естетичної природи слова в літературному творі

Дядько шпичак поїхав до хлопчикових батьків і вони завели розмову про лося. -добридень лілю та олексію! - привіт і тобі якщо хочеш шпичаку! -ваші діти стали свідками вбивства! -якого ще вбивства? -вони побачили як я вбив лося із заповідника якого вони діставали із   ополонки. -і що далі -вони хутко помчалися в заповідник. -правильно вони   зробили.ати чого від нас хочеш. -я хочу щоб ви зупинили своїх дітей.а я за цем ві вам роги.ну що згодні? -ні тому що ви винищуєте природу і все -ну будь ласка! -і так шпичак благав години  зо дві! але батьки так і не погодилися тому що вони любили природу і навчили цього синів.

Коли ми  склали іспити і  п’ятий рік навчання нарешті скінчився, на  збори, присвячені цій знаменній події, прийшла і  вчителька ботаніки та  зоології ірина семенівна.після того як  усі вчителі виказали свої радісні сподівання з  приводу нашого успішного навчання і  ще  кращої поведінки в  майбутньому і  підбили не  для всіх радісні підсумки за  цей рік, слово взяла ботанічка: —  любі дітки! —  вона завжди казала «дітки» чи  «діточки». —  ви  вже учні шостого класу, з  чим я  вас вітаю і  повністю приєднуюсь до  тих добрих побажань, які ви  щойно почули від присутніх тут педагогів. хочу вам ще  раз нагадати  — вчитися в  шостому класі де  в  чому легше, а  де  в  чому й  трудніше, ніж у  п’ятому. ми  з  вами, зокрема, будемо вивчати ботаніку, а  згодом і  зоологію, перейдемо до  глибшого розуміння світу, що  оточує вас.тут вона і  мрійливо подивилася кудись у  стелю. той, хто не  знав нашої ботанічки, міг би  подумати, що  цілісінькими днями ми  тільки й  сушили голову над тим, як  би  під її  керівництвом ще  глибше зрозуміти навколишній світ. насправді  ж ми  мало любили ботаніку, та  й  не  можу сказати, щоб і  зоологія вигравала в  нашій хлоп’ячій уяві привабливими веселковими барвами.—  так  от, любі діточки,  — правила далі ботанічка,  — для того, щоб збудити вашу цікавість, щоб продовжити добру традицію наших старших класів, вам треба за  літо зібрати колекцію комах.—  ого,  — перебив її  шумило. —  та  якщо всі школи візьмуться до  цього діла, наступного літа вже не  буде чого ловити.—  невже ти  залишишся таким самим і  в  шостому класі? —  запитала вчителька, ніби вона сподівалася на  щось інше. —  а  побоювання твої безпідставні. до  речі, ви  знаєте, що  багатьох шкідників сільського господарства і  зелених насаджень треба винищувати? восени всі принесете свої роботи до  школи. я  їх  заберу до  зоологічного кабінету. кращі підуть на  шкільну виставку.тепер і  я  згадав стоси невеликих коробок зі  скляним верхом, що  припадали порохом у  кабінеті зоології.—  а  можна вдвох збирати одну колекцію? —  схопився з  місця митько.—  можна, тільки щоб і  видно було, що  її  робили двоє. така колекція має бути більшою і  кращою. ти  хочеш разом із  стеценком? —  зиркнула на  мене.—  еге  ж.—  то  робіть,  — зітхнула вчителька. —  тільки не  так, як  у  минулому році.цим вона натякала на  гербарій рідного краю, який треба було зібрати минулого літа. тоді ми  й  не  думали збирати його, а  потім мишко знайшов якийсь гербарій, ми  його підписали і  здали, навіть не  поцікавившися, що  воно таке. а  потім до  школи прибіг старший митьків брат, з  голосним скандалом забрав той альбом і  нам’яв митькові вуха. виявилося, що  то  гербарій зовсім не  рідного краю, точніше, рідного, але нетутешнього, бо  містив зразки далекого сходу, і  належав навіть не  митьковому братові, а  котромусь із  його приятелів.а  по-третє, з’ясувалося: приятель теж узяв його на  два дні в  себе на  роботі.—  чому тобі та  колекція муляє? —  запитав я  митька, коли йшли додому. —  і  звідки така зацікавленість? —  а  ти  не  здогадуєшся? —  ні. —  ніскілечки?