Твір на тему образ україни у творчості маланюка довженка і багряного

Як палко треба любити Україну, яким чесним та мужнім бути, щоб написати "Україну в огні"! У своєму "Щоденнику" за 26 листопада 1943 року Довженко зробив такий запис: "Мені важко од свідомості, що "Україна в огні" - це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо". Через те, що весь твір з першого до останнього рядка пронизаний правдою, його замовчували так довго. Тільки 1966 року уперше кіноповість було надруковано, але й після такої довгої мовчанки у ній було багато цензурних купюр. Жаль, що за життя автор не побачив свого твору. Ця кіноповість у творчій біографії Олександра Довженка посідає особливе місце, це один з найкращих його творів. 
"Україна в огні" - твір про трагедію українського народу. Сьогодні цілком аргументовано дослідники стверджують, що сталінський режим був жорстоким, антинародним.
Злочинне нехтування життями людей призвело до численних трагедій, непоправних втрат, катастроф, смертей у ході війни. Для Олександра Довженка завжди найбільшу цінність у житті мала людина. Усією своєю творчістю він принципово обстоював твердження, що людина - особистість. Людина - не гвинтик. Вона неповторна. До такої думки автор підводить читача через використання загостреної полемічності: Христина Хуторна і прокурор Лиманчук, Лаврін Запорожець та Заброда, автор полемізує з фон Краузе. Слід зауважити, що О. Довженко ставить у полярні позиції полемізуючих. 
У Олександра Петровича є одна любов і молитва - це рідна Україна, тому центральним образом твору є саме вона, тому болить авторові, коли рідний край став руїною, тому ненависть його невгасима до тих, хто топче кованим чоботом рідну землю, поплюжить її, обливає кров'ю. Найстрашніше - це бачити дітей-калік, згвалтованих дівчат, скупі старечі батьківські сльози над могилою сина. Все це - Україна в огні. Це - найтрагічніші сторінки Великої Вітчизняної війни. 
Без перебільшення можна сказати, що всі твори мистецтва про війну славили Сталіна, а ось знайшовся сміливець Довженко, що знехтував цим. Розплата була надто жорстокою, бо цей твір про війну міг бути удостоєний світовим мистецтвом високої нагороди, як, скажімо, "Земля", але про нього мовчали довго, понад двадцять років. 
Для Довженка суттєвою була тільки правда і більш нічого, крім правди. Для нього Україна - це українці. Тому в центрі твору - трагічна доля Лавріна Запорожця, простого селянина-хлібороба, що уособлює собою долю всього українського народу. Найтрагічнішою сторінкою історії України є доля жінки на війні. Тут Тетяна Запорожець - берегиня роду. З особливою привабливістю змальовано образ Олесі, а образ Христі - особливий. Саме він, на думку автора, є найтрагічнішим, бо це - сама Україна, яку кинуто під ноги виродкам-фашистам. Доля жінки в окупації, жінки-полонянки. Його героїні не стають на шлях активної боротьби, але людську гідність не втрачають у тій страшній веремії, початку війни. Устами Лавріна Запорожця Довженко закликав, "якщо й судити людей, то по закону народного лиха". А це значить, що слід бути гуманістом, ненавидіти будь-яке насильство. Олександр Петрович вірить у те, що хай дорогою ціною, але біда навчить, мусить навчити шанобливого ставлення до людини. 
Кіноповість "Україна в огні" була одним з перших творів, в якому на тлі смертельного двобою з фашизмом принципово ставились проблеми гуманізації суспільства й особистості, заперечення війни, вперше заперечувалися постулати сталінізму.
І коли сьогодні говорять про те, що треба встановити пам'ятник Сталіну в Севастополі, то в пригоді стають для молодого покоління такі творі, як "Україна в огні" Довженка - хай уважно вчитуються у ці безсмертні рядки.

1) Знайомство з Кактусом.
2)Клим боявся Кактуса.
3) Клима помiтили.
4)Дивний люк.
5) Таэмничий звук.
6) Секретна лабораторiя ТТБ.
7) Засiб вiд переляку.
8)Басейн з дивовижними створiннями.
9)Космiчнi прибульцi - голубi жаби.
10)Зiткнення з Кактусом.
11)Клим стаэ смiливим.
12) Синi жаби забрали Клима.
13) Банькатi створiння.
14)"- Слухай, нiкчемне створiння."
15)Мухи.
16)Предмет, схожий на флешку.
17)Бабусин голос.
18) Бабусю захопили синьоморди.
19)Iнструкцiя.
20) Подряпаний "Запорожець".
21)Десант блакитних жаб.
22) Машина часу.
23) Панi Соломiя.
24) Стрибок у часi.
25) Батьки.
26)Стрибок у часi.
27) Протиотрута.
28)Тонкий слух.
29)Давнiй Эгипет.
30) "-Врятованi!"

Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.

У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.

З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.

Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.

Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?

- Прости мене. Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я… я твоя мати -

Та й замовкла…

Зомлів Марко.

И земля задрижала.

Прокинувся… до матері -

А мати вже спала.

Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.

Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».

Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.