Родине дерево міщани і вишняя з твору русальонька з 7в

дума про козака голоту

за жанром твір є народною думою (про це говорить пісенно-розповідний характер героїчного змісту).

тема: зображення однієї з найжорстокіших сторінок в історії україни – війни проти турецько-татарських загарбників.

ідея: прославлення українських воїнів, як справжніх захисників своєї батьківщини.

уся дума пронизана основною думкою: хоч і минули ті часи, оповиті кров’ю, проте слава мужніх козаків не згасає. адже своїми подвигами вони заповіли нам стояти на обороні рідної землі.

композиційно дума складається із заспіву, епічної розповіді (власне розгортання сюжету) і кінцівки. поетична форма має непослідовне римування ( переважно дієслівне). використано такі художні тропи та фігури, як епітети (коня вороного; ясненьку зброю), порівняння (ой на татарина скрива, як вовк, поглядає) звертання (татарко, татарко), анафори й риторичні оклики ( ой чи ти думаєш те, що я думаю? ой   чи   ти бачиш те, що я

«самійло кішка» аналіз

тема «самійло кішка»: зображення перебування самійла кішки з козаками у турецькій неволі, їх звитяжна боротьба з ворогом.

ідея «самійло кішка»: возвеличення мужності, стійкості, віри у перемогу (самійло кішка, козаки); засудження зрадництва, підступності, прагнення до ситого життя (лях бутурлак)

. основна думка: віра, християнська любов до рідного народу, наполегливість у досягненні своєї мети – критерій, яким керуються справжні патріоти-українці, зрадництво – найстрашніший гріх, який карається смертю. жанр «самійло кішка»: історична дума про страждання невільників у турецькій неволі.

Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті "Климко".

Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Климко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а "з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль".

Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей.

Схиляючи голову перед пам'яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.