До чого може призвести прагнення людини до наживи. мои роздуми над п°есою "сто тисяч" твір роздум.

Комедія «Сто тисяч» — один з найкращих творів І. Карпенка-Карого, в якому він змалював суспільні явища, що мали місце в 80–90-х роках ХІХ століття. Сільські багатії, нещадно визискуючи наймитів і бідних селян, дуже швидко багатіли. Вони скуповували поміщицькі маєтки, відбирали земельні наділи в бідних селян, які потрапляли до них в кабалу.

Головною дійовою особою твору «Сто тисяч» є заможній селянин Герасим Никодимович Калитка, який вже має двісті десятин землі, проте всі свої сили покладає на те, щоб збільшити свої володіння. Цей хижак скуповує жадану земельку зубожілих селян і маєтки розорених конкуренцією поміщиків. Для нього і «бумага» на купчій — «зелена мов земля, укритая рястом!.. Ох, земелько, свято земелько — божа ти дочечко! — вигукнув він. Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку». Його мрія — всю землю навкруги скупити: «Їдеш день — чия земля? Калитчина! Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Дихання спирає... а скотини, а овець розвіду — земля під товаром буде стогнати…». На мій погляд, смисл свого життя Калитка бачить у нагромадженні землі.

Герасим Никодимович хоче купити в сусіднього поміщика Смок-винова 250 десятин землі, але у нього не вистачає грошей. Прагнучи швидко розбагатіти, він іде на шахрайство і вирішує купити в Невідомого за п’ять тисяч справжніх грошей сто тисяч фальшивих.

Зажерливий, скупий Калитка нещадно визискує наймитів. Йому все здається, що наймити мало роблять, але дуже багато сплять і їдять. Він намагається відібрати навіть окраєць хліба у наймита, який у неділю йшов на роботу. Хижак сердиться на Копача за те, що той багато їв під час обіду. Він ніколи не п’є за власні гроші, бо «від своєї горілки в грудях пухне».

Свого сина Романа він хоче одружити з дочкою великого землевласника Пузиря, сподіваючись одержати значне придане.

Калитка, на мою думку, груба, некультурна, неосвічена людина. Він деспотично поводиться зі своєю дружиною, б’є її; на людях вдає, що ставиться до неї лагідно. Шахрай зневажливо говорить про науку, вважає, що всі вчені дурні, «голодрабці». «Застав його,— каже Калитка,— коняку запрягать, то й не запряже: він зараз полізе по книжках, по тих рихметиках шукать, як це робиться».

Отже, основними рисами його характеру є зажерливість, скнар-ність, крутійство, лицемірство, деспотизм, неуцтво. Ці характерні риси, експлуататорська суть Калитки яскраво виявляються у його мові: «робітники та собаки надворі повинні буть», «ні світ, ні зоря вже й жреш!»; «обіцянка — цяцянка, а дурневі радість»; «кругом, кругом моє», «бери і в свого і в чужого», «лупи — та дай»; «гроші всьому голова»; «Ой Пузирі! Глядіть, щоб не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошовою...».
І. Карпенко-Карий засуджує хижацьку натуру Герасима Калитки, бичує його гострою зброєю сатир. Всі думки і вчинки Калитки спрямовані на швидке збагачення, викликають глузливий сміх.

Хижак викликає до себе презирство й огиду навіть тоді, коли намагається кінчити життя самогубством. Його останні слова: «Обікрали... Ограбили... Пропала земля Смоквинова!.. Краще смерть, ніж така потеря!» — викликають глузливий сміх у читача і глядача. Це сміх над нікчемністю людини, яка вбачає зміст життя в збагаченні, сміх над хижацькою натурою, експлуататором, який у погоні за наживою зазнав краху. Таким чином, змальовуючи образ Калитки, драматург пильнує, щоб кожен його крок, кожна думка, побутові і моральні норми — все було підпорядковане глибшому розкриттю сільського ненажерливого глитая. Він прагне відтворити типове явище з найбільшою повнотою й загостреністю і разом з тим зберегти неповторну своєрідність образу.

Об’єднаймося ж, брати мої Від часу появи, людина прагне спілкування, уникає самотнього існування. Поодинокі первісні люди створювали сімейні общини. Але для полегшення існування ці общини об’єднувалися у племена. У кожного племені існували свої звички, умовності, закономірності, що у подальшому розвитку цивілізації відіграло велику роль у створенні багатьох духовних цінностей народів, рас і в цілому всього людства. Таким чином, з віками створювалися стабільні відносини на певних територіях, які спочатку визначалися необхідністю існування. Це і були основи створення окремих груп – народів. У кожної такої групи були свої звичаї, манера поводження, мова, закони. Наша Батьківщина також пройшла цей довгий, часом невимовно тяжкий шлях. Постійно вдосконалювалися відносини між людьми. Зараз, коли ми досягли теперішнього рівня розвитку, поняття єдності, братерства набули надзвичайно великого значення у житті. Дуже багато важать відносинах традиції, звичаї. Вони відображають глибину духовності, що лежать у їх основі. А це – дзеркало душі народу. У поєднанні людей, їх думок та прагнень є сутність братерства, єдності життя. Кожний народ має свої закони і традиції існування, які виникли в силу впливу тих, чи інших подій, взаємин з іншими народами. Якщо якусь із націй ізолювати від інших, то виникне поступова духовна деградація. Кожна нація має спілкуватися з іншими народами, для збагачення духовності. Ще Шевченко писав: “Учітеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужого научайтесь, Й свого не цурайтесь!...” А це означає, зо ми повинні прославляти свою культуру, звички, але це не повинна означати, що ми маємо не сприймати культури інших народів. Кожна людина має прагнути бути корисною іншим людям. Якщо ми досягнемо цього консенсусу, то життя на Землі стане надзвичайно щасливим. Відколи існує життя н Землі, такого рівня відносин між людьми не було. А значить і ближчим часом, поки духовність наших людей не виросте, сподіватися на таке покращення – марно. Від прадавніх часів і до тепер на світі домінують сила і нещирість. Але, якби цьому не протистояло добро, мабуть, люди давно перестали існувати і тому, тільки завдячуючи тій доброті, яка ще є, цей світ здатен існувати. Поєднуючи все вищеописане, можна зробити єдиний висновок: тільки розвиваючи в собі все, що є в нас кращого і подавлюючи свою подразливість, злобність, агресивність, ми будемо готові зробити наступний крок – щире єднання. А коли, нарешті, всі народи зрозуміють, що сила не в руках поневолювачів, і коли їхні прагнення поєднаються, людство досягне найбільшого рівня розвитку.

Дівчинка знаходиться на передньому плані картини.
Вона охайна серйозна, гарненька. У неї миле личко, блакитні очі, пишне волосся прикрашає пишний бант. Ій личе картата з червоним і синім сукенка.  Дівчинка вже намалювала багато малюнків. Вона тримає у руці пензлика.. Дівчинка любить малювати тварин, природу, будинки. Можливо, вона щойно закінчила роботу і розмістила її коло інших своїх рисунків. Або вона збирається малювати і думає про свою нову роботу. Або хоче щось підправити на тих малюнках, що вже намальовані. А може, міркує, чи не зайняти ій ще й другу стіну своїми роботами. Песик, який тулиться до ноги дівчинки. Видно, йому добре і спокійно живеться в цій оселі. Вона спокійна, трохи задумлива.