Яким я уявляю людське щастя. твір-роздум з української літератури у 7 класі

Що таке щастя? Мабуть, ніхто не зможе пояснити унікальне явище. Адже інколи людина навіть не знає, що їй потрібно для цього. Щира любов, віддані друзі, родина за великим столом чи ще щось? Оте «щось» ми постійно намагаємось осягнути, відшукати серед полиць життя, збагнути всі своїм єством. Лише тоді здається прийде щастя. Та потрібно просто збагнути одну істину: « Якщо хочеш бути щасливим – ти просто можеш ним бути».

На мою думку, щастя – це заповітна мрія, яка є у кожної людини. Коли вона хоче поїхати у подорож, побувати у незвичайній країні, і її мрія здійсниться, вона стане щасливою. Але на цьому щастя не скінчиться. Воно безкінечне. Адже за однією мрією прийде інша. Бо саме мрія є складовою сенсу нашого життя.

Незвичним і досить дивним є уявлення про щастя в оповіданні Олекси Стороженка «Скарб». Люди вважають щасливим того, хто все життя пролежав на печі, встаючи лише, щоб піднести до рота ложку запашного обіду, який готувала працьовита мати, а згодом любляча дружина. Саме заздрість у людей до життя головного героя Павлуся створила хибну думку про щасливу людину. Якби монети не сипалися до хати через вікно, якби не знайшлися люди, котрі піклувалися про нього не з корисливою метою, Павлусь навряд чи вважав себе щасливою людиною. Власне кажуче, він нею і не був. Адже випадкове щастя не можна назвати справжнім.

Та інколи люди не розуміють, що щастя полягає не в статках, нажитих нечесним шляхом, а в гарних моментах життя. Інколи досить вкласти щиру любов у букет ромашок, а не подарувати одну троянду, хоч якою красивою вона не була б. Тому кожна людина є творцем свого щастя. Адже лише вона сама здатна відтворити власну мрію і стати щасливою!

« Що таке щастя?» - спитаєте ви.

Це сонце і небо, поля і луги.

Це пташка в польоті й мурашка в траві,

Це все, що в нас є на прекрасній Землі!

Це водні простори: річки і моря,

У небі найперша яскрава зоря.

Це верби зелені, що стоять над річками

І грайливі хмарки, що летять над полями.

Це віддані друзі й родина твоя,

Це посмішка мами і сміх немовля.

Це мрія, що в нашому серці живе

І час, що як річка неспинно пливе.

« Що таке щастя?» - спитаєте ви.

Не кожен спроможен відповісти.

Та потрібно просто вірити в диво.

Мрій! Люби! Живи! І станеш щасливим!

Докія з твору "Каторжна": 

"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"

"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."

 Докія з твору "Земля": 

"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."

"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."

Падают с ветки золотые монетки.(Листья)                                                           Над домами у дорожки                                                                                            Висит кусок лепешки.(луна)                                                                                     Житкое, а не вода,                                                                                                  Белое,а не снег.