40б кто честно ответит на вопрос. треба виписати цитати з поезії (давня весна) які підтверджують використання авторкою засобу персоніфікації.

*співи стихли, потім хутко налетіла літня нічка: дерева шуміли з вітром, гомоніла бистра річка*
*так вони співали, йдучи через дикії пустині*
Хоч в тому напрямку?)

       Кожна епоха творила свій образ Т. Г. Шевченка. І хотіла його словами говорити від імені народу про себе. Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, нами світосприймання, наше минуле, нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух, пам’ять.
I образ, i стиль зображення Шевченко запозичує у народної пiснi, пiдкреслюючи народнiсть Залiзняка, який: 
I воює, i гарцює 
З усiєї сили. 
  Залiзняк змальовується як цiлiсна особистiсть, що живе лише однiєю метою, проте це не заважає йому спiвчувати простим людям (наприклад Яремi) i взагалi бути близьким до них, за що гайдамаки називають його «батьком». Вiн вмiє не лише битися, а й вчасно пiдбадьорити гайдамакiв, пiдтримати їхнiй бойовий дух. Його образ – образ улюбленця народу, «громади в сiряках». Ярема, виведений в поемi саме як представник цього народу, символiчно стає Залiзняковi за сина: 
Придбав Максим собi сина 
На всю Україну. 
Хоч нерiдний син Ярема, 
А щира дитина. 
   
  Залізняк – ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. Навіть запорожці, що не дуже довірливо ставляться до старшини, яка взяла участь у повстанні, шанують і уславлюють його: «У нас один старшина – батько Максим». Таким гайдамацьким батьком виступає Залізняк протягом усього повстання. Він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює в душах повстанців іскру святого вогню, піднімає їх на боротьбу. Це щира душа, яка живе інтересами мас і кровно з ними зв’язана. Кобзар Волох співає про нього: 
…Наш отаман, 
Орел сизокрилий! 
Нема в його ні оселі, 
Ні саду, ні ставу. 
Родиною йому були гайдамаки, найбільшим багатством – любов і повага товаришів: Залізняк – це втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів. 
       

ДАВНЯ ВЕСНА
Була весна весела, щедра, мила,
промінням грала, сипала квітки,
вона летіла хутко, мов стокрила, за нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло — зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялося, бриніло, а я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала, дарунки всім несе вона, ясна,
для мене тільки дару не придбала, мене забула радісна весна».
Ні, не забула! У вікно до мене заглянули від яблуні гілки,
замиготіло листячко зелене,
посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині він про весняну волю заспівав,
а з ним прилинули пісні пташині,
і любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
того дарунку, що весна дала;
весни такої не було й не буде,
як та була, що за вікном цвіла.