Які роздуми у мене викликає творчість василя стефаника? дуже треба зараз 17 пнктів ! гов сюди!

Орфографию немного исправь, а то у меня нет буквы и с точкой : ) василь семенович стефаник - один из небагатьох украинських авторив, що наважився описувати справжне буденне життя украинського народу на галиччини. читаючи його твори, неможливо лишитись байдужим, неможливо недочитати до кинця, кинути ледве почавши читання. на мою думку, василь степанович так майстерно миг передати людськи почуття та навколишний свит героив саме тому, що вин вийшов з простои украинськои симьи. дуже багатий спадок залишив нам василь стефаник, але його новела каминный хрест являеться моею улюбленою. вона розказуе про селян, яких нужда спонукала до небезпечного переймзду за океан. процес прощання з односельчанами, переживання в душах героив та надзвичайна видвертисть - це те, що вразило мене найбильше та я можу з впевненистю сказати, що лиш почавши читати будь який твир, зможу безпомилково зрозумиты, чи це творчить василя семеновича стефаника.

на сколько большим оно должно быть?

Мабуть, кожного з нас з самого дитинства вчили не брехати и завжди казати правду, якою б вона не була. Але усі ми колись порушували це правило і брехали комусь.

"Брехня рано чи пізно вспливе" - завжди казала моя мама. І в більшості випадків так і є. Брехня - як погана звичка: спочатку вона маленька і невинна, але далі, щоб ії покрити, виростає великий ком, із якого вибратися вже дуже складно.

Бувають випадки, коли правда може зробити людині боляче, а брехня у цьому випадку зробити краще. Але як би там не було, треба пом'ятати різницю між вимушенною та дурною і безглуздою брехнею.

Відповідь:

Дід: Сідай, внуче, по солому поїдемо.. Ну що сьогодні получив п'ятірку?

Онук: Ні. Тільки вчора. Діду, а чому про мене кажуть - дивак?

Дід: Невстріливий значить. Дивний. А хто це таке говорить?

Онук: Дядьки на вигоні.

Дід: Ех, фармазони. Ти їх не слухай. Воно, звичайно, правильно. Завзяття в тебе обмаль. Все чогось у землі порпаєшся, а треба - в людях. Та отак побіля них, отак... Того ліктем, того почотом. Гульк - уперед вийшов. Ну, от і приїхали. Давай побільше наберемо соломи.

Онук: Навіщо стільки беремо?

Дід: Як навіщо? Це ж собі, а не тещі. Ти знаєш, що таке теща? Хе-хе! Ні?? Підростеш - узнаєш. Клята баба.

Онук: А якщо коням важко буде?

Дід: Нічого. Зате нам легко буде. Натопив - і вилежуйся на печі. Но! (замахується на коня батогом).

Онук: Не бий! Бачиш важко.

Дід: Ось послухай, дурнику, що я тобі скажу. Слухай і на вус мотай. Тут на землі не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають, ще й плакати не дадуть. Пойняв?

Онук: (мовчки відвертається від діда).

Дід: Ото ж я й кажу. Дивак... Затопчуть тебе... Бо ти ж як деревце в пагоні. Замерз, онучку? Пішли додому погріємось.

Пояснення: