Який сенс життя гордія кулаківського русалонька із 7 в

Сенс Гордія це бажання мати більше, ніж має.

Вірш Олени Теліги "Сучасникам" як моральний заповіт поетеси

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.

А може, в цьому й є моя сміливість:

Палити серце в хуртовині сніжній,

Купати душу у холодній зливі.

Я ще і ще раз перечитую вірш Олени Теліги "Сучасникам". Намагаюся збагнути, що це: лист до читачів, щирий і відвертий, у якому авторка розповідає про себе? Чи може, це — її своєрідний звіт перед нами, перед суспільством? Як на мене, то вірш цей можна ще порівняти з ліричною піснею душі...

Але, якщо навіть погодитися з усіма цими припущеннями, не можна не помітити найважливішого: на ньому стоїть адреса — "Сучасникам". А це значить, що слова вірша звернені до кожної людини, що була сучасником поетки, і до сьогоднішніх сучасників, наших з вами. І тоді приходить розуміння, що у рядках цієї поезії зашифрований заповіт людини, яка знесла на абсолютно добровільну Голгофу неймовірний тягар національної долі — підкреслений український патріотизм і утримала його. Як на початку XX століття — Леся Українка...

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, — я тверда й сувора.

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

У цьому зізнанні — величний і водночас важкий життєвий шлях дочки України, яка, поєднавши сталь і ніжність у серці й поезії, окреслила перед сучасниками, минулими, сьогоднішніми і майбутніми, поняття щирого, а не плакатного патріотизму. Я часто поруч з її ім'ям читаю слово "самопожертва". Думаю, сама вона мало замислювалася над таким символом її життя. Найважливішим для Олени Теліги було прагнення донести і показати співвітчизникам істинну любов до Батьківщини, пробудити і їх серцях такі ж почуття, наповнити їх серця бажанням присвятити своє життя Україні.

Тому вірш "Сучасникам" є моральним заповітом кожному українцю.

Довгі ноги, довгий ніс,
По болоті ходить скрізь.
(Лелека)

* * *
Стоїть корито,
Повне води налите.
(Ставок)

Хоч не літак, а крилатий,
Без крил не може працювати.
(Вітряк) * * *
Знизу клин
Зверху млин.
Тече вода
А їй не біда.
(Парасолька)
* * *
І червона, й соковита,
Та гірка вона все літо.
Припече мороз – вона
Стала добра й смачна.
(Калина) * * *
Кавунчики дрібненькі,
Смугасті та кисленькі,
У колючки вбралися
І кущиком назвалися.
(Аґрус)
* * *
Мов маленький м’ячик,
Висить, а не скаче,
Рум’яне, гладеньке,
На смак солоденьке.
(Яблуко)
* * *
Торох, торох,
Розсипався горох.
Почало світати –
Нема що збирати.
(Зірки)
* * *
Дерев’яний та довгенький,
Маю носик я гостренький.
На білому слід лишаю,
Усіх діток потішаю.
(Олівець) * * *
Ухопився за дріт,
Покотився у світ,
Потяг близняток
Цілий десяток.

повинен мене знати,
А коли мене не знаєш,
То нічого не вчитаєш.
(Абетка) * * *
З небесної діжки
Крижані горішки
На землю упали,
Шкоди нам завдали.
(Град)
* * *
Спритний майстер у стрибках:
На деревах, по гілках.
Вся руда, пухнастий хвіст,
Рідний дім для неї – ліс.
(Білка) * * *
На городі нога стоїть,
На нозі голова висить.
Куди сонце повертається,
Туди голова нахиляється.
(Соняшник)