Сочинение ідея сильної особистості в поезії лесі українки

Все, что смогла найти                                                 

Ідея сильної особистості в поезії Лесі Українки

Уявіть собі картину пізньої осені... Непривітна вона, безрадісна. Голі дерева мерзнуть під холодним небом, яке затягли важкі олив'яні хмари. Вони погрозливо зависли над порожніми полями і, здається, хочуть притиснутися до землі, вкриваючи все навколо сірим мороком. Ох, ті осінні хмари! Чого від них сподіватися? Не теплого благодатного дощу, а холодного мокрого снігу — передвісника зимових хуртовин...

А якщо й думи схожі на ті важкі осінні хмари, то на душі стає зовсім тоскно.

Леся... Тендітна дівчина з небесною блакиттю в очах. Вічна легенда. Доля не слала їй пуховиків під боки, бо все її життя — то тривала й виснажлива війна з хворобою. Та хто сказав, що тільки в здоровому тілі здоровий дух?! Леся переконує нас в протилежному, кожною своєю поезією утверджує непереможність духу сильної особистості. Вона не боїться смерті, вона сміливо стає проти бурі, щоб помірятися з нею силами, — і перемагає.

Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.

Вона називала своє життя "темною ніччю", свої думи — "хмарами осінніми", свій шлях — дорогою на "гору круту крем'яную", куди підіймалася, несучи "камінь важкий". А сама була ясним променем, що пробиває "темряву ночі", яскравою квіткою, яка "на вбогім сумнім перелозі" розцвіла в лютий мороз; зіркою, яка осяяла тернистий шлях до волі. "Сміялася крізь сльози" і "серед лиха співала пісні", бо твердо була переконана в тому, що "ніяка туга краси перемагати не повинна". Це був девіз її життя, і добре було б, якби він став дороговказом для кожної людини. Вона кликала "без надії сподіватись" і вірила, що квіти, посіяні на морозі, зійдуть — "і настане ще й для мене весела весна". Слово своє Леся, зробила зброєю в боротьбі за світлу мрію, "безжалісним мечем", що карає ворогів народу й стоїть на заваді до здійснення найзаповітніших сподівань.

Із захопленням говорив про Лесю Великий Каменяр Іван Франко, дивуючись з того, що у цієї "слабосилої хворої дівчини" стільки мужності, стільки любові до життя, стільки пристрасті в художньому слові, що з нею не зрівняється жодний поет-мужчина, бо чоловіча лірика тієї пори часто хибувала нотками безнадії, розпачу, розгубленості.

Вона змалку знала собі ціну, не дозволяла опускатися "безсилим рукам", прагнула праці без відпочинку, знаючи, що "людині боротьба і праця милі". Не приймала ні від кого співчуття, ненавиділа почуття жалості, гордо проголошувала:

Хто вам сказав, що я слабка, Що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука Чи пісня й думка кволі?

Її пісня, її думка вийшли в люди, щоб своїм вогнем палити байдужих, будити безпам'ятних, освітлювати нації шлях до верховин духовності й краси.

Хтіла я тебе в серці сховати,

Та було моє серденько тісне, —

Ой палка ти була, моя пісня!

Софійка вирішує позбавити сімю Кулаківських від старого прокляття. Їй вдається роздобути старі фото Кулаківських, коли вона одного разу наважилась прийти до Вадима. Але ця фотографія не до зняти прокляття, адже Гордій Кулаківський обдурив багатьох людей, обдурив сімю Міщенків, тому їх нащадки не мали щастя і були прокляті.

Софійка каже Вадиму, що їй потрібні його старі сімейні фото, а зняти прокляття до один екстрасенс. Отримавши фото вона неодноразово опиняється в минулому, а завдяки коралям її ніхто не бачить. Софійка дізнається все нові подробиці про життя Кулаківських нащадків, а одного разу в минулому від сліпого старця дізнається, що зняти прокляття можна буде, коли земля і небо зійдуться. Софійка довго не могла зрозуміти, коли той момент і кого вона має врятувати

Коли була повня в квартирі внизу знову відбувалося, щось страшне і дивне, Софійка поділилася цим з Сашком і діти вирішили пробратися до квартири в наступну повню. Також Софійка наважилася взяти кошеня у Сашка і принести додому, яке назвали Чорнобілка.

Софійка старалася сподобатися Вадиму, але той постійно був у компанії Ірки Завадчук, і Софійка ревнувала, але сподівалася, що коли зніме прокляття, то вони будуть разом.

Під час відвідин з тіткою Сніжаною бабусі дідуся, що жили у Половничику, Софійка дізналася багато нового про нащадків Міщенків, Кулаківських, та про своїх пращурів.

Повернувшись додому Софійка відправилася в минуле, і дізналася, що Фрол Кулаківський випадково загинув (у нього вистрелила зброя, яку він діставав зі скрині), а його сестра Франя закохалася в хлопця Корнія, а той мав дівчину Клаву і вона вирішила його приворожити. А як дізналася Софійка від бабусі в Половничику, ніхто з них так і не був щасливий — Франя хоч і була з Корнієм, але щастя не мала, а Клава так і прожила все життя сама, хоч і народила дочку. Як виявилося Клава — це пра-пра-бабуся Софійки, саме вона отримала від якогось старця коралі, і дала на весілля своїй дочці.

Одного разу, коли Софійка з Сніжаною були в Половничику вони познайомилися з художником, якого прозвали Пустельником. Сніжана і Пустельник закохалися в скоро вона поїхала до Києва подивитися на його життя (і переконатися, що він не має сімї). Софійка поїхала з Сніжаною до Києва. Пустельник жив у тісній кімнаті, на вулиці Софійка познайомилася з дівчинкою, і дізналася, що її батько — Валентин (той самий, з яким мала одружитися Сніжана).

Коли була повня Софійка з Сашком пробралися в квартиру з низу (залізли через вікно) і сховалися за диваном. Коли було майже 12 ночі там почалося коїтися, щось незрозуміле, з’являлися привиди чоловіка і жінки в голубій стрічці, потім все навкруг почали трощити. Софійка і Сашко налякані сиділи поруч, а перед ранком все зникло, лише на підлозі лежала голуба стрічка. Софійка думала, що то все баба Валя чаклує, але скоро вони з Сашком впевнилися, що вона до цього відношення не має. Злякана бабця, сказала, що відмовиться від догляду за квартирою.

Софійка дізналася про долю Якова Кулаківського, який мав дружину і сина Василя. Але Яків Кулаківський був надзвичайно скупий, ходив вечеряти по людях, жінці і сину не дозволяв брати запаси їжі в коморі. Як дізналася Софійка, жінка Кулаківського під час голоду померла біля повної зачиненої комори, а самого Якова вбив мішок кукурудзи, який впав на нього з горища.

Наступні про чию долю дізналася Софійка була сім’я Василя Кулаківського, той  мав жінку Олену та дітей Івана та Катерину. Катерина будучи дитиною дуже хворіла, але Олена отримала від сліпого старця пораду — нагодувати всіх голодних, після чого дівчина почала видужувати. Цій Іван пішов на війну, але втік після перших боїв — і просидів у погребі 40 років, його там переховувала дружина Олена. Слідкуючи за долею Катерини, яка із всіх Кулаківських Софійці була найприємніша, вона розуміє, що саме її вона має врятувати.

Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе від привидів загиблих у пустій квартирі. Катря і вся її сім’я мали загинути від удару блискавки, і саме їх привиди були в пустій квартирі, бо більше 50 років тому на цьому місці була стара хата Семена. Софійка повернулася в минуле разом з Сашком, спиляли шовковицю, в яку мала влучити блискавка та порадили всім сховатися в погреб на час грози. dovidka.biz.ua

Як дізналася Софія прокляття з Кулаківських знялося, Катря і Семен жили довго і щасливо, хоч і не мали дітей.

Вадим Кулаківський повідомив, що його дід повернувся додому, виявляється всі ці роки він їх не пам’ятав, також повернулися батьки Вадима.

Власники квартири з привидами несподівано вирішили повернутися.

Розділ «Срібний чоловічок».

Герой твору слідкує за срібним чоловічком, який здається йому дивним. Хлопець намагається його спіймати, але йому не вдається. Після дощу затекла хата, де мешкає герой, тому він дивується краплям, тій чарівній музиці під час їх падіння до тазика та ночв. Сонячне кіно — посягання піратами на красу Вишневих Пушинок. До срібного чоловіка — Бумса, Пушинкам. Сумування хлопця з приводу шкоди, якої він завдав метелику. Повага хлопця до Бумса.

Розділ «Сопуха».

Сопуха — істота, якою лякають дітей. Ставлення хлопця до Сопухи. Герой у пошуках кудлатої істоти. Чарівний світ, який побачив хлопець за хатніми дверима у дворі. Герой гає за живими істотами (народом), що оточують його.

Розділ «Крилаті дерева»

Льонька допомагає матері готувати обід — підкидає сухе бадилля у піч. Мрія хлопця про море і особистий пароплав. Глипа підстрелив собаку Льоньки Рекса. Хлопець не розуміє, як Рекс міг напасти на Глипу, якщо собака був дуже лагідним, спокійним навіть до будь-якої свійської тварини. Рекс для Льоньки був найкращим другом, якого хлопець втратив.

Розділ «Адам».

Несподіване знайомство Льоньки з Адамом біля річки. Хлопчик гає за цікавою для нього людиною. Друзі будують греблю на річці, якій дали персональну назву — Лопотуха. Льонька дізнається про смертельну хворобу Адама. Друзі домовляються наступного разу зробити водяний млинок.

Розділ “Ніна”

Сумування Льоньки через власну самотність. Адам не з’являвся, бо дуже хворів, про що хлопець дізнався пізніше. Перебуваючи біля річки, хлопець побачив зруйновану греблю, яку він майстрував з новим другом. Гуляючи, Льонька милувався природою, її красою і побачив знову відновлену греблю і зроблений млинок, який Адам змайстрував без до хлопця. Знайомство Льоньки з Ніною. Вони розмовляють про небезпечну хворобу Адама, про призначення людини на землі.

Розділ «Глипа й Бакун»

Розповідь про минуле старого коня Бакуна. Глипа і його брат Гав-ро вирішили скористатися Бакуном. Під час переправи через річку нога коня потрапила у щілину між камінням. Злодії вирішили знищити Бакуна. Хлопець співчуває тварині і намагається їй до Але як? На думку матері, Бакун сам визволить себе із пастки. Незабаром Льонька бачить коня живим, але кульгаючим. Намірам Глипи не судилося здійснитися.

Розділ «Лікар Бусько Льоньки за ластівками, які полюбляли гратися з Бакуном. Стара Сіроха покликала Льоньку до Адама. Друзі розповідають один одному правдиві історії: хлопець — про Бакуна; Адам — про Буська. Мрія і віра Адама подолати свою хворобу. «Йду на дно, а гребусь».

Розділ «За павутинкою»

Зустріч Льоньки і Ніни. Хлопець дізнається від Ніни, що то вона до Бакуну врятувати життя. Друзі відвідують печеру, грають у кремінц гають за рухом павутинки. Прощаючись з Ніною, Льонь-ка просить, щоб вона приїжджала наступного разу. Турбота матері про те, що її син постійно перебуває самотнім.

Розділ «Все відпливає»

Поховання Адама. Зустрівшись з Ніною, Льонька на її прохання виготовляє кораблик з матеріалу, що надіслав у посилці невідомий Олс. Кораблик був схожий на каравелу «Санта-Марія»; плаваючи в кораблику і милуючись краєвидами вздовж річки, друзі потрапили на Гли-пину вершу. Цей браконьєр намагався завдати шкоди колгоспній рибі. Льонька і Ніна руйнують Глипине сховище. На прощання друзі розпалюють вночі багаття і обіцяють один одному знову зустрітися. Льонька на згадку про себе дарує Ніні кремінці.

© dovidka.biz.ua