Чого людині слід повчитися у природи? твір-роздум на прикладі твору "мауглі".

"мауглі " - незвичайна казка, яка ще раз відкриває завісу над питанням про місце людини на землі. хто ми ? ті, хто є часткою цілого світу, чи плем"я бандар-логів, яке не визнає законів життя ?  

  майже всі звіри підкоряються закону. кожен з них - особистість, але, коли приходить біда, то вони спільно стають на захист стаї , джунглей.   навіть малі знають, що полювання важливіше від мисливця, заради безпеки роду треба віддати своє життя.   закон вимагає покори, щоб зберегти життя у джунглях. а чи так ми робимо у своїх джунглях, на привласненній землі ?

лише бандар-логи " чваняться, верзуть дурниці і думають, що вони — велике плем'я, покликане зробити великі діла в джунглях ". чи це не схоже на плем"я людей , які забруднюють свою землю, вбивають природу й одне одного заради розваги ? коли у джунглі прийшла посуха, то було заборонено вбивати поряд з водою, а люди часто вважають , що біда - це привід  використати   недозволені раніше методи порятунку : вбити чи пограбувати . чи не так зробив тигр ?

  звіри у "мауглі" вчать нас об"єднанню , милосердю та розважливості.  

 

 

 

вагомою є думка дослідника м.мандрики про те, що питання освіти    завжди цікавили і.нечуя-левицького як учителя. на україні, в польщі, молдавії митець відчував складність навчання школярів "чужою" мовою    мабуть, саме тому й повстав проти русифікаторської політики запровадженої офіційною школою, протестував, щоб не пригнічували і не нехтували національною мовою. з цього приводу письменник написав кілька статей, серед яких стаття "органи російської партії", у якій автор висміяв політику обрусіння з боку царського уряду. він зазначав, що у школах запроваджували класичну грецьку і латинську мови, "щоб ними забивати голови учням, відволікати їх від революційного впливу передової європейської думки; проте грецька і латина вбивали в молоді не лише думку, а й здоров’я. цей виступ проти реальної науки, натуральної історії, перешкоджав прогресу, тягнув школу назад".

як писав і.нечуй-левицький, "хто ж з нас буде любити того, хто    зв’язує нам руки, суне нам свою мову, виганяє з україни нашу українську національність, забороняє нам любити свій народ, дбати о його освіті? хто ж подякує за таку ласку? ми не хочемо ні "обрусіння", ні ополячення, не мадьяризації, хочемо зістатися русинами-українцями і не допустимо знущання над нами, робити експерименти всякої пропаганди над п’ятнадцятьма з половиною мільйонів нашого українського народу".

національні почуття і.нечуя-левицького весь час травмувалися, бо він постійно відчував зневагу до української мови, культури. тож не дивно, що національна ідея домінувала як у його художніх творах, так і літературно-публіцистичних статтях ("сьогочасне літературне прямування", "українство на літературних позвах з московщиною"). дожовтнева критика звинувачувала і.нечуя-левицького у пропаганді буржуазного націоналізму. однак ми погоджуємся зі справедливою думкою дослідниці н.зінченко про те, що "весь "націоналізм" і.нечуя-левицького полягав, власне, у прагненні відстояти право народу говорити рідною мовою і розвивати свою культуру".

Українська література здавна була і підтримкою для народу. адже в піснях, віршаш поети підбадьорювали людей на боротьбу, на визволення самих себе з неволі. це були не просто слова и і заклики в них була вкладена віра на порятунок. йдучи на боротьбу наші предки завжди співали пісні, підбадьорюючи одне одного. одним з яскравих представників так званої "визвольної літератури" є геніальний поет тарас шевченко, який у своїй поезії був наставником для сплюндрованого народу. отже, можна сказати, що основною місією літератури була визвольна роль поноволеного народу!