Що було б як би всі украінці були як одна симя

  що було б, якби всі українці були, як одна сімя

    у сім'ї завжди дбають один про одного і у скрутні хвили. я дуже люблю свою родину і також я люблю свій рідний народ, тому іноді уявляю що було б, якби всі українці були, як одна сім'я.

      зважаючи на те що українці -  дуже щирий,гостинний,доброзичливий,терплячий народ, нове життя стало б світлим і добрим. були б кращі умови і панувало б порозуміння. люди б вище цінував працю інших і самі намагались зробити щось краще, так як це принесе користь іншим. ми б разом турбувались про стабільність держави і спільними зусиллями виводили її на нову арену всесвітнього визнання. згуртована праця б зміцнити національну гідність і країні з економічними проблемами.

        багато незгод випало на долю українців. на сьогоднішній день налічується велика кількість емігрантів, жебраків   та безхатченків. хіба б було таке у щасливій родині? де віра в те,що якщо ти десь оступився, то людина завжди протягне тобі руку ?

не будучи сім'єю ми не відчуваємо   того добробуту і підтримки, про яку мріємо! тому будьмо щирими і привітними, тому що віра у краще майбутнє, підкріплена активними діями зближує народ і перетворюю в одну міцну сім'ю.

За жанром «мартин боруля» — це трагікомедія. літературний рід: драма п’єса «мартин боруля» — це трагікомедія, оскільки в ній наявний момент катарсису (усвідомлення своїх помилок), але автор визначив жанр по іншому – комедія в п’яти діях. трагікомедія має реальну основу: карпо тобілевич (батько і. карпенко-карого) теж хотів визнати свій рід дворянським, але не зміг довести свого походження через помилку в прізвищах. тематично близькою є п’єса жана батиста мольєра «міщанин-шляхтич». трагікомедія — вид драматичних творів, який має ознаки як трагедії, так і комедії.

«климко» — твір григіра тютюнника про дітей війни повість «климко» переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації україни. війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим німеччиною хвороби, знущання, голод, смерть. багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до німеччини. саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника григора тютюнника. війна застала хлопця на донбасі, а голод змусив його повернутися на полтавщину, до матері, тому повість «климко» можна вважати певною мірою автобіографічною. сам письменник — григір тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. герой повісті «климко» йде не на полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. в основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни. климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. а після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. мабуть, саме тому і климко, і його друг зульфат — чутливі й до чужого горя. самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку наталію михайлівну з малою донькою олею. зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, климко вирішив іти у слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. а йти треба аж 200 кілометрів! можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям. думаю, що небагато хто з нас, сучасних підлітків, здатний на такий вчинок. взаємну підтримку людей під час війни ми бачимо й у епізоді, коли климко разом із безногим шевцем рятує дівчинку від фашистської каторги, коли тітка марина хоче залишити у себе, усиновити чужого хлопця — климка, якого вона виходила, коли той тяжко захворів під час своєї небезпечної подорожі. спільна біда стала ніби тим каталізатором, який виявив у добрих людях їх найкращі риси, стала своєрідним тестом на людяність, згуртувала всі автор оповідання розповідає про те, що навіть у важкі часи люди залишалися добрими, здатними на підтримку й взаєморозуміння. можливо, саме ця взає дала змогу нашому народові вижити, перемогти в тій страшній війні. на мій погляд, подібні художні твори, а також спогади учасників війни, нам набагато більше, ніж вивчення історії за підручником. адже перед нами — розповідь про конкретну людину з її відчуттями, думками, переживаннями. тому, читаючи такі твори, ти сам ніби долучаєшся до тих подій, переживаєш, пропускаючи їх крізь себе. мене вразило закінчення оповідання — страшне й несподіване. климко загинув від фашистської кулі вже біля самого дому, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль». а здавалося, що саме він повинен вижити, донести до близьких йому людей рятівну сіль. на жаль, у сучасному світі ще багато війн. але ми не хочемо, щоб війни забирали дитячі життя! діти повинні жити в мирі, любові та злагоді. тому докладемо всіх зусиль, щоб нашу землю більше не обпалив пекельний вогонь.