Нужно написать твор про волонтеров. заранее

На початку ХХІ століття бути волонтером стає модно. Можемо гати, як відомі зірки Голівуду змагаються у ділах благодійності або приймають участь в різних акціях волонтаріату.Можна сказати, що коріннями волонтаріат сягає до початку людства. Спочатку в нього не було інституційних рамок. Він розвивався в церковних і позаурядових організаціях.Є дані, що в 1859 році французький письменник-журналіст Анрі Дюнан, вражений кривавими картинами битви при Сольферіно, запропонував ідею створення Червоного Хреста — організації, яка працювала б на волонтерських засадах і надавала першу медичну до пораненим бійцям. Принципами, сформульованими Дюнаном, керуються сьогодні волонтерські організації у всьому світі.В 1920 році швейцарець П’єр Цересоль організував табір, в якому приймали участь австрійські, англійські, французькі та німецькі волонтери. Вони мали на меті спільними силами відбудувати село під Верденом у Франції, яке було знищене під час війни. Деякі з волонтерів були солдатами, які нещодавно боролися один проти одного. Попри те, вони зуміли об’єднатися і працювати в згоді для блага людей, які втратили свої домівки.Після ІІ Світової війни виникло дуже багато різних організацій, що просували ідею волонтаріату, яка залишається дієвою до сьогоднішнього дня. Однією з них є ЮНЕСКО, яке засновано для того, щоб реалізувати «інтелектуальну і моральну солідарність людства» з метою запобігання виникнення третьої світової війни. Мала вона до також у координуванні та налагодженні співпраці між волонтерськими організаціями CCIVS (Coordinating Committee for International Voluntary Service). Заснування Європейського Союзу і його розширення новими державами мало немалий вплив на розвиток організацій, що займалися волонтаріатом. Це дало змогу об’єднати державні інституції в мережу співпраці, проведення спільних дій та розширення обсягів діяльності. Органи Європейського Союзу розробили також вказівки, що допомагають діяльності цього типу організаціям на територіях Європейської Спільноти. Були розпочаті різні програми, які допомагають у фінансуванні цих заходів. Волонтерство яке остатніми роками здобуло велику підтримку в нашій країні, може вважатися справжньою ознакою часу, свідченням зростання соціальної свідомості та солідарності людей. В цьому контексті неможливо не згадати нещодавні події, а саме: «18 лютого 2011 року, в Києві пан Олів’є Адам, координатор системи ООН, відкрив міжнародну конференцію „Волонтерство — шлях до благодійності для всіх“, яка об’єднала 250 учасників. Під час конференції обговорювались питання щодо волонтерства як соціального капіталу суспільства та його соціальної й економічної складової, розглядали сучасні проблеми розвитку інфраструктури волонтерства в Україні, також дискутували стосовно ролі вищих навчальних закладів, релігійних організацій у розвитку волонтерського руху в Україні». Варто звернути увагу на те, що відкриття конференції в Києві відбувалась в рамках святкування 10-ї річниці Міжнародного року волонтерів, проголошеного Організацією Об`єднаних Націй. У своєму зверненні координатор системи ООН пан Олів’є Адам повідомив, що «ООН є сильним і постійним союзником волонтерського руху». Він зазначив, що «в Україні, дух волонтерства безсумнівно зростає, проте попереду ще довгий шлях до моменту, коли волонтери стануть стійким ресурсом. Тому ООН закликає уряд при розробці програм взяти до уваги і залучати такий цінний актив як волонтерство, який сприяє підтримці давньої традиції співпраці, згуртованості громад». Сприяло розвитку волонтаріату і виникання молодіжних організацій, рухів (Пласту, Української молоді — Христові)

Єлисаветградський театр у якому 27 жовтня 1882 р. відбулась перша вистава «товариства українських артистів під орудою м. л. кропивницького»[1]. нині кіровоградський український музично-драматичний театр троїцький народний будинок у якому з 1907 року діяв перший український стаціонарний театр. нині — київський театр оперети театр корифеїв — перший професійний український театр. його було відкрито 1882 року в єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. засновником театру був марко лукич кропивницький, що володів усіма театральними професіями. після нього найдіяльнішим був микола карпович садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. із театром корифеїв також пов'язані імена марії заньковецької, панаса саксаганського. стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.

Жадоба до матеріального збагачення завжди призводила до духовного зубожіння. цю аксіому доводили і , і мольер, і багато інших майстрів художнього слова. не лишився осторонь і український драматург іван карпенко-карий. у комедії "сто тисяч" він зобразив характери, які у погоні за грошима забули про основи основ людського буття - моральні принципи. таких героїв у п'єсі двоє: герасим калитка і кум його савка. проте, попри спільну в житті мету - здобуття грошей, - якими різними є ці персонажі! у першу чергу, мотиви для збагачення у кожного з них - різні. першою і центральною фігурою п'єси є багатій герасим калитка. він не знаходить собі місця, прагнучи розширити свої земельні володіння: "тут недоїдаєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає - і тілько ж всього-на-всього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. не спиться мені, не їсться мені" найперше його цікавить матеріальне, а духовне - повністю знецінюється. так, релігійні традиції свого народу він використовує виключно у власних інтересах, спекулюючи поняттями віри. у робітника він забирає половину хлібини, посилаючись на те, що "гріх у неділю снідать". коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, навчає: "люде в київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудитися для божого дому й шість худобу ганять в празник гріх. блажен чоловік, іже скоти милує". невже калитка насправді такий богомільний? ні, факти з його життя свідчать, що це не так. і думає він у цей момент не про те, щоб вшанувати церковне свято, а про те, що "скотина гроші коштує".            і, звичайно ж, центральна інтрига твору - купівля фальшивих грошей - явище протизаконне, але цього, справжнього гріха, герасим не боїться. коли савка, якого калитка взяв у компаньйони, повертається із міста, успішно розмінявши "фальшиві" купюри, коли сповіщає, що гроші "годяться", герасим розчулено каже: "куме, вашими устами бог говоре".            лицемірство є ще однією виразною рисою цього персонажа. перед своїми друзями він прагне мати вигляд доброго та чесного чоловіка, який дуже любить свою жінку. насправді він поводиться зі своєю дружиною жорстоко. ось що говорить сама параска: "бий, бодай тобі руки посохли! і замолоду з синяків не виходила, бий і на старість! у! харциз - коняку жаліє, а жінку бить збирає" втім, до бійки справа не доходить: як тільки на порозі з'являється копач - герасим цілує параску.            другим, хто прагне здобути гроші будь-якою ціною, є савка - змучений бідністю селянин, який живе у боргах і не знає, як існувати далі. доведений до відчаю, савка згоден продати дияволу власну душу: "пішов би до нього в гості у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! чи душу йому, луциперові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей".            савка розмірковує про те, що, мабуть, сусідський поміщик жолудь має "нечисті гроші", тобто, він вже скористався цією можливістю. але наприкінці цієї ж яви савка робить ще один висновок: "е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя". і у цих словах - уся суть конфлікту, тут заховано корінь зла. про людину, яка ставить на перше місце в житті багатство, можна впевнено сказати, що вона продала душу дияволу. під час поділу грошей і калитка, і савка готові вбити один одного. втім, коли справу провалено, коли герасиму не дали накласти на себе руки, савка кається. і його покаяння - це справжнє покаяння людини-християнина: "буде здоров'я - будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж бог дає". на жаль, з боку калитки покаяння ми не чином, у п'єсі "сто тисяч" іван карпенко-карий утверджує ідею духовності як основи людського життя.