Скласти твір на тему: "добро і краса-основа життя людини на землі" на основі твору тереодори з васюківки( , нужно)пліз

Моральні засади товаришування, дружби, любові, а також проблемистабільності шлюбу. Ось най цікавіші питання Етики! А тому, що в житті кожного будуть випадки пов’язані з цими питаннями.Ось, наприклад, коли я навчалася у школі, то до мене ставилися не дуже добре.Коли я заробляла позитивну оцінку, то найчастіше, зі мною із дітей ніхто не розмовляв, не хотів пограти у що-небудь. Згодом, це все проходило і я якось забувала, але одного разу сталося дещо серйозніше. Коли я в черговий раз отримала гарну оцінку, то мої однокласники почали поводитися зі мною агресивно, мені здалося, навіть жорстоко. Вони кидалися в мене папірцями та ганчірками, якими витирали дошку, а також шматочками крейди, при цьому могли бути навіть образливі вигуки. А це в свою чергу призвело до закомплексованості.Батьки перевели мене до іншої школи. Там до мене ставилися дуже добре і мені здавалося це якось незвично, якщо чесно. Я дуже швидко здружилася зі всіма новими однокласниками і була цим дуже задоволена.Зараз я підтримую зв’язок з ними, з кимось більше, а з кимось менше. Хоча, з часом, помічала негативні прояви до себе з боку подруги, з якою дружила давно. Словом, з віком починаєш вбачати в людях не так багато хорошого, як думав завжди. Вона відносилася до мене непогано, але щирості ніколи я не відчувала. Я друзів тоді вже мала багато, а також близьких мені подружок, але з нею ми завжди були разом. І тут, коли роз’їхалися на навчання, вона про мене зовсім забула. Я її познайомила з хлопцем, з яким вони зараз готуються до весілля ,водила її до різних веселих компаній, але мені навіть ніхто не подякував і не пояснив причини по якій відвернулися від мене.Так, спочатку мені було дуже неприємно, але пізніше я почала розуміти, що мене просто використовували для свої потреб, от і все. На даний момент, я навіть задоволена тим, що в моєму житті сталася така своєрідна зрада в дружбі,тому що тепер можу оцінювати ситуації по-іншому, а також мати більш розширений погляд на нових знайомих.Перечитуючи, то здається, що це не така вже і проблема. Так,з араз для мене це б не виявилося проблемою,тому що я вже чітко розумію,що в школі в мене були просто товариші, а кого я вважала другом, то був просто приятель. Тому що товаришування є міцнішими стосунками, ніж приятельські. Це виражається в тому,що у товаришуванні виявляється потреба у досяганні певної спільної мети,спільної діяльності. А у приятелюванні немає спільного досягнення якихось цілей і вони легко можуть припинитися, зруйнуватися.Дружба, на мою думку, буде виражатися тільки протягом усього життя й чим складніші будуть випробування,тим і краще буде помітно,хто дійсно являється твоїм другом. Напевно, що у кожного було щось схоже між цими двома твердженнями. І я думаю, що кожен по-своєму переконався,хто такий приятель, а хто товариш. Можливо, по-різному або, навіть, пізно, але все одно в кінці ми виявляємо результат, яким би він не був неприємним. Мені здається на підставі таких, можливо, і мінімально неприємних ситуацій починає вироблятися страх до подальших «зрад».Також вплив буде і на майбутнє сімейне життя. Я вважаю, якщо не будуть вирішені проблеми на рахунок друзів та відносин з оточуючими, то знайти кохану людину та жити з нею буде таки важко. Тому що через сім’ю відбувається зміна поколінь, виховання, первинна соціалізація людини, досягнення певної громадянської зрілості. Тобто люди мають повністю допомагати один одному морально,фізично,психологічно,матеріально і бути морально відповідальними. Звичайно, поведінка людей різна,навіть у елементарно простих ситуаціях. З віком починаєш вбачати всі ці нюанси і розуміти,що зміни в нашій країні також сприяють на гуманізацію стосунків. Проте, ми повинні намагатися бути більш сприятливими до оточуючих, знаходити спільну мову та інтереси,не боятися,що можуть сприйняти тебе не так,як би хотілося.Ми повинні пам’ятати, що добро завжди повертається добром. А от коли відповідаєш злом на зло, то хорошого не чекай. Так, може бути ряд невдач, який зіпсує все,на що надіявся. Та коли дійсно хочеш чогось досягти, то обов’язково дійдеш до своєї мети, от тільки слід знати, що потрібно йти чесним шляхом. Якщо будеш невпевненим,повільним та матимеш слабку силу волі,то ніколи не досягнеш успіху. Я думаю,що це золоте правило.Особисто я ним почала користуватися після того, як перейшла до іншої школи. Так, згодна, що можливо я просто не вбачала певної сутності у поведінці оточуючих мною людей,на щось не звертала уваги (як, наприклад,на відношення моєї подруги), але я чітко собі дала знати, що ніколи більше не дозволю ображати себе та своїх близьких. Буду намагатися ставити перед собою задачі для майбутнього. Буду морально чесною людиною. Буду гуманною,а також матиму правильний моральний вибір.Наостанок хочеться зробити такий висновок : які б не траплялися незгоди та несправедливості, потрібно залишатися людиною – доброю, чесною, відвертою, дружньою та справедливою.

Мене дуже вразила повість Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять" своїм казковим світом, народною мудрістю і багато що вперше відкрила для мене, примусила замислитися над споконвічними цінностями мого народу. Через показ культу матері, праці, рідного слова вона відкриває секрети української родинної педагогіки, яка вкладає саме у ті "гуси-лебеді" душі дитини. 
Матір'ю прищеплюється Михайлику святе ставлення до землі, оранки, сівби, до дерев, насіння. Своїм прикладом вона навчає сина довіряти землі свої болі і радощі і просити, щоб та родила "для всякого". Бачити красу і визнавати владу природи вчить дід Дем'ян: за його словами, лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю. Народною педагогікою сповнена і глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів. І вишивані рушники, і калина, і трепетна повага до хліба - все це душа народу, його родинна мудра педагогіка, набута віковим досвідом. 
Та у повісті вона постає ще й випробуваннями в період знецінення життя у грізних вихорах громадянської війни та культивування нетерпимості. Морози вдарили по крилах Михайликових "гусей-лебедів", коли класові принципи роз'єднали людей, а нова "педагогіка" почала пускати паростки в людських душах. Ось Люба каже Михайликові: "У нашого діда революція гарного коня забрала, а взамін поганого дала". "Бо так треба було", - кажу я словами дядька Себастіана, і дівчинка погоджується зі мною". 
У цьому "так треба було" криється урок "класової" педагогіки, що йде всупереч українській родинній, за якою головними у людини повинні бути чесність, гідність, справедливість, любов до людей і рідної землі. Все це прищеплюється дитині з перших років життя. 
Саме така родинна педагогіка виховує справжню Людину. У цьому переконуєшся, читаючи чудову повість "Гуси-лебеді летять", за яку хочеться уклонитися письменнику і подякувати йому за науку і любов до рідної землі.

Автор розповідає, що його дід народився кріпаком, побрався вже вільним та все життя працював, щоб викупити землю «та й продав за них свою силу й роки». Для маленького Михайлика дід був уособленням життєвої мудрості та досвіду. Автор згадує як «… сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники, оживають старі очі».

Дід Михайлика був доброю й веселою людиною та часто сміявся. «Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт».

Дід Дем’ян мав досить сувору, проте справедливу вдачу. Завжди був чесним та не боявся стояти за правду. Мав вправні й талановиті до ремесел руки, і через це був відомий на увесь повіт. «Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата, – співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук».

Дід дуже любив свою дружину та прожив з нею весь вік «наче молодята». Для Михайлика дід з бабусею стали прикладом надзвичайно добрих, мудрих та чесних людей, в яких «жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору…, недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини».

За своє довге життя дід Дем’ян пережив багато поневірянь проте умів «шанувати i добрих людей, i мовчазну скотину, i святу працю, i святий хлiб» тiльки не вмiв « шанувати свого здоров'я». Смерть діда дуже вразила хлопчика, залишила тугу в його душі. Прототипом Михайлика, головного героя цих творів, є сам письменник у дитин­стві.Михайлик — ще маленький хлопчик, отже, сприймає життя безпосередньо і щиро. Усе навколо для нього — справжнє диво, казка, Як кожна дитина, він вміє насолоджуватися життям: нехай він і не має санчат, та ночовки можуть їх замінити, бо яка ж це радість взимку кататися на льодовій гірці; жменька доспілих чере­шень, норка борсука, ви в когось книжка дарують йому справжнє щастя. Проблеми, що турбують Михайлика, можуть зда­тися дрібними, та для нього вони надзвичайно важливі: де дістати книжку, як би так пройти до хати з вулиці босим, щоб не побачила мати, як пробратися до театру.Хоч Михайлик ще тільки формується як особистість, та про нього вже можна сказати, що це добра, щира людина, яка вміє відрі­знити добрих людей від злих, щирих від лицемірів, яка поважає дорослих і їхню працю, що більш за все на світі хоче навчатися і стати вчителем. І оточуючі теж люблять Михайлика: із задоволен­ням проводить з ним вечори дядько Себастіян, намагається допо­могти йому Мар’яна, дівчина Люба ставиться до нього як до щиро­го друга.Михайлик тільки починає свій шлях, та дорослі вже бачать, що з нього має вирости неабиякий хлопчик. Дід сказав про нього: «Бу­деш іти межи люди і вибивати іскри...» Йому пророкують майбут­нє вчителя, хоч це малому хлопчикові здається неможливим, та крім того, що він розумний і кмітливий, Михайлик ще надзвичайно ціле­спрямований: що тільки він не вигадує, щоб дістати нову книжку.Пророцтво діда виправдалося: з маленького сільського хлоп­чика виріс великий письменник, що не тільки добре пам’ятає своїкорені, а йдобре усвідомлює: за тем, ким він став, він має дякуватиодносельцямі родині, серед яких хлопець формувався як особис­тість.