30 ів. щастя у розумінні головного героя (новела момент треба перелічити, у чому головний герой бачить щастя (асоціативний кущ).

Ну у творі є один момент коли є точне визначення, що таке щастя: " Щастя-момент . Далі вже буденщина, пошлість. Я знаю вже. Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим." А асоціативний кущ, коли вчила я, будували про своє життя.

Вы будете смеяться, но всё что связано с Тарасом Шевченко и его «Кобзарём» напрямую связано с одним из методов захвата власти в чужой стране. Я подробно покажу это ниже мне в этом простой и логичный анализ прижизненных и последующих изданий его произведений.Что то странное творится и с «Кобзарём» и с его автором.При жизни Т. Г. Шевченко было несколько изданий «Кобзаря»:— первое, в 1840 году в Санкт-Петербурге, книга насчитывала всего 20 страниц;— второе издание было в 1844 году вместе с поэмой «Гайдамаки», под общим названием «Чигиринский кобзарь», и появилось исключительно потому, что сама по себе поэма «Гайдамаки» изданная в 1841-1842 году, почти не продавалась, а с 1844 года шла в «нагрузку» ко второму изданию «Кобзаря»;— третье издание было уже в 1860 году, уже после возвращения Шевченко из москалей (из солдат), обратно в Питер.Но вот что интересно, ни одно прижизненное издание «Кобзаря»  простому человеку посмотреть нереально! Даже фотокопии нормальной нет, что бы можно было посмотреть на каком же всё таки языке писал свои вирши нынешний «классик украинской литературы». Я даже больше скажу, даже посмертные издания «Кобзаря» практически отсутствуют до советского времени, а те что есть – почему то были составлены, отредактированы и переведены (!) во Львове (в то время Львов это не Россия, не Украина, а Австро-Венгрия!)!Хотя прямо о переводе трудов Шевченко не написано, а написано «выверено» по, внимание (!) «оригинальным рукописям Шевченко»!

Григорій Многогрішний
завжди прагнув життя,
гідного людини, він вважав:
«Краще вмерти біжучи, ніж
жити гниючи». І якимось
дивом хлопець утік, на ходу
вистрибнувши з «дракона».
Це був вірний стрибок у
смерть, однак «сміливі
завжди мають щастя», і
Григорій здобув щастя і волю
як нагороду за пережиті
страждання.
Герой опинився у родині
Сірків, де його прийняли, як
рідну дитину. За це юнак був
дуже вдячний цим людям і
не зміг утекти, не
попрощавшися з ними, бо
душа через те боліла. А як
часто можна зустрітись у
житті з людською
невдячністю. Ми бачимо, що
Григорій був порядною
людиною. Все, що він
пережив, не зламало його, не
заллямувало чисте й світле
серце.