6запитань про "неймовірні пригоди івана сили"

1) Кому присвячено повість “Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу”? (Антону Копинцю, який записав історію про Івана Силу)

2) На якому виді транспорту Іван прибув до столиці? (На поїзді)

3) Як звали малого, що утікав від крамарів? (Міхал Голий з Привокзальної)

4) Яку роботу порадив хлопець Івану Силі? (Вантажити вагони)

5) Що згадував Іван, лежачи на дерев`яному ліжку? (Згадував рідні гори, батьків, домашні страви, свою кирпату сусідку)

6) Яка була оплата за вантаж мішків? (Одна монета за 50 кг вантажу)

Поема "Давня казка" як поетичний маніфест Лесі Українки

З давніх часів література і, зокрема, поезія відігравала важливу роль в житті людей. Змалку дитина чує колискові, народні пісні, вірші, які протягом віків створювали справжні майстри слова. Ми можемо не помічати цього, але поезія супроводжує весь наш життєвий шлях. Саме тому всіх поетів так хвилює тема призначення поета і поезії.

Леся Українка, українська поетеса, відома далеко за межами нашої Батьківщини, в 1893 році написала поему "Давня казка". Хоча цей твір написаний досить просто для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. У центрі поеми Леся Українка зобразила поета, який у своїх піснях висловлює найзаповітніші мрії народу про волю та щастя. Прості люди любили й поважали поета:

І не був поет самотнім, —

До його малої хати

Раз у раз ходила молодь

Пісні-слова вислухати.

З такої поваги та любові народу до співця можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. А одного разу поет навіть написав серенаду на замовлення лицаря Бертольдо, за до якої багач завоював серце своєї коханої. Але не тільки для Бертольдо вірші поета відігравали велику роль. У них розповідалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував та повторював ці вірші.

Объяснение:Минуло п'ять років. Кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. Та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.

Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. Служник порядку продовжував:

- Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. По вибачення і можеш іти своєю дорогою.

Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб’язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був Міха Голий.

Почалась довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказати. Та радісний товариш не замовкав і за на весілля.

Іван теж по друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…