Переказ
Захар Беркут - це був сивий, 90-літній старець, найстаріший у тухольській громаді… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя .Він був іще сильний, але вже не працював коло поля, не ловив звірів у лісі,– та проте працювати він не переставав. Сад, пасіка й луки – це була його робота.Тільки настане весна Захар Беркут уже працює в саду.Деякі громадяни захоплювалися його роботою, а він радо навчав кождого. Пасіка його була в лісі, і кожного дня Захар Беркут ходив туди, хоч дорога була досить далека. А найбільше Захара Беркута уважали тухольці за його ліки...
«Життя лиш доти має вартість, - говорив він часто, - доки чоловік може помагати іншим...» Ті слова – то була провідна, золота нитка в житті Захара Беркута.
Захара Беркута знали люди на кільканадцять миль довкола. Він за молодших часів часто ходив по громадах..., старався пізнати добре їх потреби й людей і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братських зв`язків між людьми...
В кожній державі є свої символи.В Україні державними символами є прапор і герб,які ми вшановуємо та бережемо.Але для нас,українців,є і народні символи:вишиванка,пісня,рушник.Українці-співучий народ і незалежно від віку всі співають.Так, пісні змінились,зараз ніхто не слухає старі пісні,які співали наші дідусі та бабусі,але слухають і співають сучасні пісні,адже ми йдемо вперед.Прикро бачити співаків,українських співаків,які співають "не нашою мовою".Я надіюсь з часом все зміниться і українці зрозуміють,що потрібно співати і прославляти нашу країну Україну.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Якими ідеями повість інститутка близька нашому часові?
Ускладнює проблеми, порушені у повісті, аспект почуттів героїв твору. У цьому плані показово виступає доля головної героїні твору Катерини. Ця дівчина, втративши волю після весілля з кріпосним хлопцем Назаром, після смерті дитини не бачить шляху до мирного співіснування з панною, через що поступово втрачає розум, а потім і гине.
Досить показовим є те, що кожен з героїв повісті М. Вовчка «Інститутка» сповідує особистий шлях подолання тогочасних проблем і звільнення з панства. Наприклад, старенька бабуся, яка просто не уявляє свого життя поза панським двором, упокорилася своїй долі і давно не прагне його залишити. Назар, чоловік Катерини, вирішує втекти від пана, щоб раз і назавжди позбутися свавільного ставлення своїх господарів, яке усе його життя нависає над головою домокловим мечем, адже після смерті коханої дружини і дитини його вже нічого не тримає. А кухар, який був найнятий у місті,сповідує надмірну прислужливість і покірність, яка дозволяє йому удовольняти потреби пані і при цьому абсолютно нічого не робити.
Прокопу вдається випадково звільнитися і звільнити при цьому Устину. Під впливом гніву та істерики пані на мить втрачає свою пильність і хазяйновитість, намагаючись якомога швидше позбутися захисника бабусі, яка в очах панства стає розкрадачкою майна. Адже вона наділила дітей яблуками з панського саду. «Добра» пані погоджується на пропозицію віддати Прокопа у «москальство», причому негайно. За це вона ще довго буде лаяти лікаря, бо позбулася двох найкращих робітників. Москальство Прокопа практично звільнило Устину, яка сім років чекала свого чоловіка з литовського кордону. Тому таке рішення не розв’язує, не показує шляхи вирішення проблем покріпачення.
Дякувати Богу, кріпацтво давно відійшло у минуле, але живим свідченням поневірянь українського народу нам залишилися твори видатних українських письменників, зокрема твори М. Вовчка. Завдяки їм і сьогодні майже живими перед нами постають картини з життя українського селянства часів покріпачення. Прагнення до особистої свободи закладене в нас, нащадках українських кріпаків, не генетичному рівні. Тому, щоб не було повторення історії, нам дуже важливо отримати особисті свободи і права, які стануть ствердженням незалежності і свободи нашої держави.