Твир на тему жiночi образи роману п кулiша чорна рада нужно

Мені дуже сподобався роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Приваблює в ньому зображення історичних подій, різнопла- новість та глибина чоловучих образів, кожний з яких є носієм яко­їсь певної авторської ід«ії. Проте особисто для мене цікавими були майстерно виписані письменником жіночі образи, які також вико­нують важливу роль у розкритті авторської ідеї.

Як відомо, жінки в Україні відігравали не другорядну роль, вони брали участь у чоловічих розмовах, могли щось порадити у справах, до вирішити суперечку. Дівчата були слухняними донька­ми, але самі обирали майбутніх чоловіків, могли постояти за свою честь. Саме такими і зображує Куліш жінок у «Чорній раді».

З перших сторінок твору автор говорить про Череваниху та її доньку Лесю як про дбайливих, гостинних господинь, охоронниць домашнього вогнища: «...Леся ж усе скрашала собою так, що вже справді годилось би сказати: «У хаті в неї, як у віночку, хліб випе-

чений, як сонце і сама сидить, як квіточка... А сама Череваниха була пані ввічлива і знала, як до кого з речами обернутись». Це повністю відповідає морально-етичним нормам поведінки україн­ців, а Лесю автор зображує у дусі народнопісенної творчості: «І що то вже, як хороше вдасться! Чи заговорить, чи рукою поведе, як піде по хаті — усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить*.

Леся Череванівна вродлива дівчина, та це не робить її гордови­тою, пихатою. Дівчина має уславленого, заможного нареченого, але не вихваляється його ім’ям, навпаки, вона дуже скромна, добра, чуй­на і сором’язлива. Її мати також не розголошує ім’я доньчиного нареченого, відомого наказного гетьмана Сомка, але з її поведінки закоханий Петро Шраменко відразу зрозумів, «що Череваниха б’є на якогось іншого зятя».

Звичайно, як і кожна мати, Череваниха хотіла віддати свою єдину дитину за гарного та заможного чоловіка. І Леся також лю­била Сомка за його розум, відвагу, відданість рідній землі, та дівчи­на швидко зрозуміла, що особисте щастя цікавить його куди менше, ніж щастя України. Розумом дівчина ще могла це прийняти та погодитися з таким станом справ, але ж дівочому серцю так хоті­лося уваги та ніжності з боку коханого. А коли з рук відчайдуха Кирила Тура її врятував не коханий Сомко, а Петро Шраменко, Лесині почуття кардинально змінюються: «Небога Леся то весе­литься серцем, то тяжко сумує, як згадає, що мусить одна-одненька тратити молоді літа у гетьманській світлиці... Гетьман він на всю губу, пишен і красен, да не згляне й не заговорить так од серця, як той Петрусь». Не хотіла Леся порушувати даного Сомку слова і вже скорилася своїй долі, та все вийшло не так, як гадалося: слав­ний козак, наказний гетьман Яким Сомко був страчений, а Петро побрався з Череванівною. Такий фінал здається мені символічним — автор ніби дарує надію на зміни до кращого, адже в часи безвладдя, розбрату, руйнації великої країни залишається міцною і непоруш­ною частинка цієї держави — родина, а значить може відродитися і держава. Символічним є і те, що у світі чоловіків з їхніми супереч­ками, боротьбою за владу та війнами саме жінкам під силу зберег­ти злагоду та добробут родини, і це вдало показав П. Куліш у рома­ні «Чорна рада».

Джонатана бентежить звичність існування чайок, які стурбовані лише щоденною боротьбою за виживання – Лівінгстон прагнення до вдосконалення – Він вивчає мистецтво польоту– Джонатан не може змиритися з правилами примітивного існування чайок  – Лівінгстона вигнали зі зграї – Життя на самоті – Зустріч із сяючими чайками, які забирають його на Небеса – знайомство з Чіангом, мудрою чайкою-старійшиною, яка вчить його переміщатися зі швидкістю думки в просторі та часі – Джонатан вирішує повернутися на Землю, щоб передати отримані знання іншим чайкам його зграї – Флетчер стає першим учнем Джонатана – до Лівінгстона приєднуються інші чайки, яких вигнали зі зграї – Лівінгстон навчає учнів майстерності польоту – Джонатан з учнями летить до зграї, щоб навчати їх майстерності польоту – згодом до нього приєднується все більше прихильників – передача ролі наставника Флетчеру – Флетчер навчає молодих чайок.

Відповідь:

Зазначене речення є цитатою з твору І.Нечуй-Левицького "Кайдашева сім"я". За жанром «Кайдашева сім’я» - це соціально-побутова сатирично-гумористична повість. Цікаво, що в повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кайдашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. Їм не до сміху, оскільки всі вони - учасники великої родинно_побутової війни, якій не видно кінця. Змальовуючи цю «війну», прозаїк раз у раз вдається до гумору. А в наведеній цитаті як яскравий комічний засіб використав змішування стилів  - високим епічним стилем описує сцену побутової бійки.  Згадаймо піднесений стиль козацьких пісень, балад - "То не грім в степу грохоче, То не хмара світ закрила. То татар велика сила Козаченьків обступила".   Війна в родині і те, як описує її автор викликає сміх, але крізь цей сміх пробиваються сльози…

Пояснення: