Міні твір на тему мої враження від прочитаного твору в.нестайка незнайомець з тринадцятої квартири.

Мабуть так кайдашева сім’я” – це гумористично-сатирична повість на соціально-побутову тему, що зберігає свою актуальність і по сьогоднішній день завдяки важливим для кожного питанням, які вона порушує: сімейні відносини, любов, виховання, норми моралі та стосунки між батьками і дітьми. персонажі повісті навмисно зображені однобоко та карикатурно, що надає їм колоритності та комічності. іван нечуй-левицький, який не з чуток знав, що таке сільське життя, змалював його максимально реалістично: сірим, одноманітним та буденним, що не є притаманно для української літератури, в якій село завжди зображувалось яскравим та затишним осередком високо моральності, набожності, поваги до батьків та народних традицій. гумор та комедія тут застосовується як один із способів змалювання етичних та моральних пороків головних героїв, які доведені до розпачу. абсурдність ситуацій підсилюється тим, що в основі постійних сімейних чвар стоять по суті нікчемні конфлікти, які в міцній, дружній та згуртованій родині залишились би без уваги. але в крихкій та надламаній сім’ї кайдашів кожне необережне слово чи дія переростає в серйозні сутички та навіть бійки, що нагромаджуючись одна на одну призводять до морально-етичного падіння членів родини та незворотної катастрофи. коренем зла та основною причиною розрухи в родині кайдашів автор вбачає відсутність опори сильного та вольового чоловіка – голови (найстарший кайдаш лінивий та байдужий, він сторониться проблем та відповідальності, спихуючи її на свою дружину), поваги до батьків та зневажливе ставлення до чужих потреб та інтересів. читати «кайдашеву сім’ю» неможливо без сміху, однак це сміх крізь сльози, оскільки за веселими діалогами, абсурдними ситуаціями та колоритною мовою стоїть гостра соціальна драма, що намагається розібратись в одвічних проблемах взаємостосунків між близькими людьми.

прислів'ям є назва роману, прислів'ям названо й декілька розділів: "наука не йде до бука", "козак — не без щастя, дівка — не без долі", "старе та поновлене", "лихо не мовчить". рясно їх розсипано й по тексту. ось деякі з них: "життя — що стерняста нива: не пройдеш, ноги не вколовши", "на людях і смерть красна", "біда, кажуть, не сама ходить, а з дітками", "добре, кажуть, дожидати треба, а лихе — само прийде", "яка земля, такі й люди", "дарованому коневі в зуби не дивляться", "що громаді, те й бабі".

прислів'я у романі — це ті центри, на які опирається чи від яких відштовхується авторська розповідь. вони завжди до місця і на місці. щедро насичена ними й мова персонажів, де вони також виступають опорними моментами, незаперечними істинами і часто виразну соціальну характеристику тому, хто говорить: "з хама не буде пана" (генеральша); "покірливе телятко дві матки ссе" (генерал); "мандрівочка — наша тіточка" (кріпаки). за прислів'їв та приказок ("кому воля, а кому неволя", "риба без води, а чоловік без землі гине", "суха ложка рот дере") характеризуються персонажі, передається художній досвід народу.

автори роману не лише використовували народну мудрість, а й за її зразком створювали свої афоризми, як-от: "дожидати страшного, страшніше, ніж його переживати", "селянин без поля — старець без рук і без ніг", "злодійкувате життя не по душі самому запеклому злодієві", "яке життя, таке й товариство", "робиш, щоб було що їсти, іси, щоб здужав робити", "учили, щоб бити, били, щоб учили".

роман п. мирного та і. білика "хіба ревуть воли, як ясла повні? " засвідчив дальший розвиток і збагачення української літературної мови. як і їх попередники на літературній ниві, автори роману орієнтувалися на багату лексично, майстерно оброблену протягом сторіч мову усної народної поезії. та письменники не просто використовують окремі зразки народної мудрості, а її духом проймають весь зміст твору.