Переказ текста анатолія давидова катамаран

Народився А. Давидов 1938р. в с. Бочках Конотопського району на Сумщині в сім'ї вчителів. Після закінчення в 1960р. Ніжинського педінституту працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, партійній роботі. Далі присвятив себе літературній діяльності: завідував відділом природознавства у журналі

«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —

Директором видавництва «Молодь».

А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла

1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.

Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.

Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.

Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про

Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить

Природу.

Маруся чурай відома поетеса   її творчість посіла важливе місце у розкішному саду поезіїї. її пісні козаки співали у походах   з її піснями зустрічали і уславлбвали козаків .   наприклад її пісня "віють вітри віють буйні " у   цій пісні маруся оплакуе своє життя що вона без коханого а без нього і світ їй не милий пісня."ой неходи грицю"вона взяла зі свого життя .                                 її дуже любили і поважали за її пісні та і її батько був козаком і захищав богдана хмельницького у бою.іще у народі її порівнювали здавньогрецькою поетессоюсапфо

Як зазначила Ліна Костенко : "Маруся Чурай - художня, високообдарована натура, творець пісень , які славнозвісні українському народу." Я повністю погоджуюсь з цим,влучним висловом! Дівчина, яка керована палким коханням, звинувачена у страшному злочину - вбивстві. Але насправді діло було так : отруту дівчина приготувала для себе, а її коханий - Гриць Бобренко помилково нею отруївся. Дівчина була притягнута до суду, де був проголошений вирок - дівчина винна, і приголошена до страти...Проте за наказом Б. Хмельницького вирок  скасований.Мені подобається те, що Маруся цінує в житті речі, які справді того варті.Розповіді дяка про минуле історичне показали Марусі тяжкі страждання людей від війн і лихоліть. Вона забуває про власний біль, осмислює своє призначення як піснетворця.Маруся - вiрна дочка свого народу, i свiй талант вона вiддає народовi. Створенi нею пiснi надихають козакiв на боротьбу з ворогом, змiцнюють дух, утверджують нацiональну гiднiсть.