Нужен твір образ максим козак залізняк

Максим Залізняк — усіма визнаний отаман повсталих мас, їхній улюбленець: «У нас один старший — батько Максим». Високу оцінку Залізнякові як людині і як ватажку дає у своїх піснях Волох. Він завжди серед людей, завжди разом з ними «і воює, і чарує». Тримається просто, завжди веселий, до всіх привітний, кожному доступний. З щирою приязню ставиться до повстанців, називає їх синами, своїми дітьми. По-батьківському полюбив і Ярему, свого «хрещеника». По-чоловічому стримано, але щиро співчуває його нещастю, підтримує й підбадьорює хлопця Максим Залізняк — втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів. Він талановитий організатор мас, визнаний ватаг, сміливий у бою. Як народний герой, патріот оспівується Залізняк і в фольклорі. Відома народна пісня про нього закінчується такими словами: Отак козак Залізняк за родину бився / І за теє віч-ної слави у внуках заручився) Залізняк у творі Т. Шевченка «Гайдамаки» гине почувши, що так страшно ляхи замучили Гонту, заплакав, занедужав та й умер; його гайдамаки поховали в степу над Дністром та і розійшлися. Риси характеру Залізняка — відданість справі, прагнення звільнення свого народу, мужність, широчінь натури,
Джерело: https://dovidka.biz.ua/gaydamaki-obraz-zaliznyaka/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Словотвір (також деривація, морфологія слова) — розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів х творення. (лексичні одиниці за структурою творення їх).

Афіксами (це відповідно суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, безафіксний), (префіксом: йти — за-йти, ви-йти, пере-йти, віді-йти, обі-йти, про-йти; суфіксом: ов — ліс-ов-ий; комбінаціями афіксів).

Словоскладанням (гол-о-дранець) й словозростами (Велик-день).

Абревіатурою (сіль-рада, кол-госп, УНР (чит. уенер) — Українська Народна Республіка).

Групу іменників І і II відмін (крім іменників II відміни на -ар, -иp, -яр) визначаємо за такою схемою.

Оригінальну повість Франка, написану, до речі, всього за півтора місяці на конкурс патріотичної української літератури, оголошений у 1882 р. львівським часописом «Зоря», переробляли сценаристи Ярослав Войцешек та Річард Ронат, які зберегли більшість подій та основний посил твору. Але вони додали в розповідь деяких нових героїв та нові сюжетні лінії і, ясна річ, трохи бойових сцен. Загалом вийшло дуже збалансовано… але дуже передбачувано. Не можу сказати, що повість Франка повна несподіваних сюжетних поворотів, але фільм «Захар Беркут» вийшов занадто вже середньостатистичним.

Так, у фільмі є прив’язка до Карпат та української історії, але.. це з таким же успіхом міг би бути фільм про протистояння піктів та римлян, романо-бриттів та саксів, греків та персів. Між іншим, про персів – у тухлівців є свій Фермопільський прохід, свій цар Леонід та свій Ефіальт. Зрозуміло, що Франко навмисно відсилає нас до подій давньогрецької історії та створює образ 300 карпатських спартанців, адже цей подвиг зрозумілий будь-кому. Але приберіть з «Захара Беркута» оберіг у вигляді беркута-тризуба та двоголову курку з татарських ярликів, і ви нізащо не вгадаєте, яка країна показана у фільмі. Це вікінги? Це скотти? Це іберійці? Чи взагалі якась фантазійна історія?

Объяснение: