Письмовий аналіз пісні гомін гомін по діброві

Перепишы от розпач до постеленьку

Тарас Григорович Шевченко. Як багато значать ці три слова для українців, бо це не просто ім’я людини, а символ любові до рідного краю, символ волелюбності, сміливості й чесності, що не бо­їться жодних перешкод і заборон. Ця людина — епоха не тільки в історії української літератури, але й в історії України, бо масштаб­ність і велич цієї постаті є дійсно неперевершеною.
Тарас Шевченко ніколи не був і не буде людиною з минулого, бо творчість його актуальна завжди — і сто років тому, і зараз, і через сто років після нас. Я впевнено можу сказати, що в Україні немає жодної людини, яка б не знала рядочка з Шевченкового твору, або хоча б його імені. Тараса Григоровича пам’ятають, шанують, бо дійсно важко переоцінити все значення його діяльності.
Але чим же він важливий для нас зараз? Для мене особисто — це приклад надзвичайної мужності і вірності собі, бо лише дуже смілива людина могла писати твори на зразок «Сну» в країні, де панувала царська сваволя. Тільки людина з великою силою духа могла винести стільки років заслання без можливості займатися улюбленою справою.
Шевченко вірив у велике майбутнє України, бо недарма ж з’я­вився такий вірш, як «Ісаія. Глава 35». І для нас, нащадків велико­го поета, які живуть майже через півтора століття після його смер­ті, цей вірш все ще залишається програмою на майбутнє. Україна вже вільна і незалежна — і це саме те, про що мріяв великий Коб­зар, але чи щасливі люди в нашій країні? Нам багато ще треба зробити, щоб мрії поета здійснилися, щоб Україна стала квітучою і щасливою країною. Адже ми маємо головне — власну незалежну країну, про яку Тарас Григорович міг тільки мріяти, і ми повинні усвідомити, що в цьому нам дуже пощастило, але треба рухатись далі, щоб здійснилося пророцтво:
... і потечуть Веселі ріки, а озера Кругом гаями поростуть Веселим птаством оживуть.
І ще одна настанова Шевченка сьогодні актуальна як ніколи: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...»

Родился 26 июля 1880 года в городе Елисаветград (сегодня Кропивницкий) в обычной крестьянской семье. В 7 лет его отдали учиться в народной школе. Впоследствии поступил в Елисаветградской мужской классической гимназии, которая была самым престижным учебным заведением области, обучение там было платное. Однако из-за недостатка средств учебу там не закончил.

Позднее сдал экстерном экзамены за среднюю школу и в 1901 году поступил на юридический факультет Киевского университета. В 1902 г. Винниченко опубликовал сочинение «Сила и красота». В 1903 году его арестовывают и сажают в тюрьму как члена местной Революционной украинской партии и исключают из унивеситета. Он был заключен в Лукьяновской тюрьме в Киеве, откуда ему впоследствии удалось сбежать. Чтобы избежать заключения Винниченко виїзить за границу. Жил во Франции, Австрии, Швейцарии, Италии. На определенное время приїдив в Украину, но нелегально. В этот период он написал много произведений на социальные и этические темы: «Дисгармония», «Ступени жизни», «Контрасты"В Париже он женится с Розалией Лифшиц (1911 г.), которая стала не только его музой, но и верным другом на всю жизнь.