Твір русалочка із 7-в або прокляття роду кулаківських 1. у розділі ''крадіжка" розповідається про те як стара шовковиця врятувала життя катерині і семенові та аж через 50 років повернула спокій у квартиру софійки сусідів. як це 25

дана повість закінчується так, що жалю до климка виникає ще більше, ніж за час всього прочитання. він захворів, але відчував обов’язок перед іншими людьми, а тому вирушив у дорогу в інше місто. за час своєї дороги климко був викинутий з поїзда, і йому потрібно було пройти 60 км пішки. по дорозі він побачив погоню, почув постріли. мабуть, щось потрапило і в нього, адже автор закінчує повість тим, що климко падає на землю, а його пожитки розсипаються. така авторська кінцівка однозначно натякає на те, що климко міг загинути від поранення. проте особисто мені хочеться бути оптимістом і вірити в краще, а саме в порятунок настільки цікавого і симпатичного особисто для мене героя всієї цієї повісті.

його падіння від поранення далеко не означає смерті. тому закінчення можна придумати і в оптимістичному ключі. я думаю, далі климка підібрали добрі люди, тому що не хотіли залишати маленького хлопчика вмирати поруч із залізницею. на щастя, він не помер по дорозі до лікаря. при цьому йому попався лікар, який не так давно сам втратив дитину, а тому відчував особливу відповідальність за життя і здоров’я хлопчика. він доклав усіх зусиль для того, щоб климко вижив, і в результаті хлопчик одужав після серйозного поранення. лікар, який оперував, як раз зібрався в інше, більш спокійне місто, де військові дії не були настільки активними. климко погодився відправитися разом з ним, щоб стати його помічником. на новому місці він отримав достатні знання, щоб лікареві. він поступово навчався у лікаря, щоб, зрештою, стати йому належної зміною. з климка вийшов дуже хороший лікар, який пам’ятав про свої проблеми в житті, а тому був налаштований людям, робити для них все, що можливо, і рятувати як можна більшої життів.

як мені здається, завжди потрібно намагатися бути оптимістом. саме з цієї причини я придумав досить оптимістичне закінчення до цієї повісті авторства григіра тютюнника. не думаю, що мій варіант подій виглядає зовсім нереалістичним. климко заслуговував того, щоб йому все-таки пощастило, і він вижив. крім того, він був дуже відповідальною людиною, а тому відповідальна професія лікаря напевно йому б підійшла.

юрій яновський — письменник з романтичною душею, неординарним світобаченням і оригінальним творчим почерком. у своїх новелах він прагнув показати глибокі картини свого часу, мріяв про час істинний, ідеальний. «життя є молодість, труд і любов. дайте мені посмакувати цих напоїв», — пише він у своїй ранній новелі «байгород». яновського, як і хвильового, хвилювали питання про співвідношення трагізму: гуманізму в революційному житті країни, про міру самозречення в ім'я вищої ідеї, про цінність людської особистості, збереження людяності за будь-яких умов. провідною в творчості письменника була тема революції, громадянської війни. у центрі уваги яновського — вирішальний момент в житті героїв, його цікавить не еволюція характеру, а «поведінка» героя в умовах найжорстокіших випробувань на межі життя і смерті. у новелах роману «вершники» впадає в око потужний струмінь гуманізму письменника, його любові до життя і людини. і одночасно вражає жах часу і революції, в якому людське життя втрачає вартість, вражає холодний подих смерті у прагматичних розрахунках з «ворогами» ідеї. отже, особливості романтичного стилю роману «вершники» визначає саме емоційний фактор. з першої новели «подвійне коло» постає образ громадянської війни як явища протиприродного, жахливого і потворного. у романі кожний герой дістав точну політичну характеристику: денікінець, петлюрівець, махновець, червоногвардіє передісторію кож ного персонажа автор передає лише кількома штрихами, показуючи його вже як сформовану особистість у складні, вирішальні моменти життя. і от непримиренні у своїй категоричності «вороги» сходяться на одному полі — п'ятеро рідних братів половців готові вбити один одного заради високих, але різних ідей, нехтуючи людськими почуттями. для них важливіші принципи та революційні переконання, аніж братерська любов і почуття матері. один за одним гинуть брати: андрій, оверко, панас — гинуть переможені своїми ж братами. братовбивство, як і вбивство матері (перегук з новелою «я (романтика)» м. хвильового) не можна виправдати жодною ідеєю, хоч якою б високою і благородною вона не була! у запеклому бою зійшлися загони різних політичних поглядів і по черзі летять голови братів половців — денікінця андрія, петлюрівця оверка, махновця непереможеним залишається тільки більшовик іван — це «узгоджувалося» з вимогами тогочасної критики та розвитком історії, однак дихнуло на читача неприхованою регламентованістю й нелюдською жорстокістю. принципи класової боротьби стають вищими за почуття родини,, роду: « рід розпадається, а клас стоїть», — пояснює комісар герт. вісім новел, з яких складається роман, не пов'язані сюжетом, але об'єднані авторського ідеєю: показати через внутрішній світ героїв необхідність історичного перетворення світобудови. через визначальні риси героїв автор показує й оспівує кращі риси усього народу — вірне кохання і біль матері за своїх синів («шаланда в морі»), вірність обов'язку та присязі («листоноша»), людську витривалість і жадання свободи («чубенко — командир полку»). усі герої роману втілюють у собі людське й національне прагнення збудувати кращий світ на землі однак письменник стверджує думку, що цей світ неможливо побудувати на крові. як і хвильовий, яновський показує, що постріл в іншу людину — це щоразу постріл у самого себе, у кайсвятіше, що є в душі кожного. і через духовну і моральну деградацію кожного будівельника «світлого майбутнього» відбувається духовне спустошення і моральна деградація усього народу. адже розпад одного роду половців символізує розпад усього народу у вирі жорстокозапеклої громадянської війни, яка стала трагедією української нації. ця думка художньо втілюється в формі розрізнених, не пов'язаних між собою сюжетно сцен новел роману, які все ж об'єднуються почуттям автора, його переживанням не тільки за долю рідних братів, але й за долю усього народу.