Потрібно написати твір роздум "чіпка вареник - борець за справедливість чи злочинець?

У центрі роману — образ Чіпки. Його історія займає три частини твору. Чіпка (Ничипір) Варениченко — найпомітніший, особливо детально виписаний образ революціонера, бунтаря у вітчизняній літературі другої половини XIX ст. Панас Мирний та Іван Білик докладно простежили, як потенційно добру, чулу, чесну й совісну людину затята революційність, мстивість неминуче веде до страхітливого морального краху. Доля, суспільство справді вкрай несправедливі до Чіпки. Однак чи можна через це зневірюватися й мстити? Він обирає саме такий шлях. Безвихідне узагальнення «немає правди на світі» підказує йому прямо більшовицьку ідею: «Куди не глянь, де не кинь, — усюди кривда та й кривда! Коли б можна, — увесь би світ виполонив (себто виполов, знищив. — Авт.), а виростив новий! Тоді б, може, й правда настала!» Разюче символічна кінцівка роману: Чіпки зрікаються, його проклинають і Галя, і мати — найдорожчі люди, для яких, власне, він і шукав ножем правди й щастя. З пекучим докором на устах: «Так оце та правда?» — дружина накладає на себе руки. А мати сама віддає на кару свого сина-зарізяку, аби зупинити його сатанинство. Адже для Мотрі Господня заповідь («Не убий» — заповідь добра, любові до ближнього) вища, ніж материнські почуття. Зрозуміло, і Мотря, і Галя — то сама Україна, душа народу нашого, що однозначно відкидає кривавий шлях боротьби з несправедливістю. Автори наголошують, що, попри все, Чіпка міг зробити й інший вибір. Життєві умови, які формували його як особистість, не такі вже й однозначні, одновимірні. Якісь обставини тягли Варениченка в прірву морального занепаду, а інші оберігали його від «слизької дороги» (порівняйте їх за до таблиці).

Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи у монаха Акинтія та подорожував по Русі. Захар Беркут – лідер громади на всій Тухольщині. Вже з дитинства засвоїв ідею чесності і справедливості. Обрав цілковите служіння людям свого села і вже не здатний зробити іншого вибору. А така можливість була: двічі монголо-татари пропонували йому обміняти життя свого сина на порятунок селища. Але Захар приймав рішення з позиції не власної користі, а з позиції вірності обов’язкам. Якщо він пообіцяв до в обороні Тухольщині, то він буде тримати своє слово, незважаючи на залежність життя сина від батькового рішення.

Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Максим Беркут дуже схожий на свого батька. Він успадкував всі його риси: сміливий, чесний, справедливий, незалежний. Певною мірою також зразковий чоловік серед громади. Коли Максим опинився в полоні монголо-татар, і ті запропонували йому стати на зрадницький шлях: бути провідником у своїй місцевості, а за це в нагороду отримати своє життя. Проте полонений відмовився, бо розумів, що через цей вчинок постраждає багато інших людей. Він вважав, що його життя не гідне життя інших людей, яких він обіцяв захищати. Тугар Вовк — боярин, якому князь Данило землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Брав участь у битві на річці Калка, яка закінчилася цілковитою перемогою монголів. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі. Хоча боярина можна зрозуміти: перед обличчям смерті він змушений був перейти на бік монголів. Але коли потім він отримав цілковиту волю, то все одно здійснював свої чорні справи.

Мирослава — дочка боярина Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців. Вона зробила свій вибір, незважаючи на приклад і прохання батька, якого перестала поважати його за зраду вітчизни. Мирослава сміливо стала на захист Тухольщини, показавши себе кмітливим тактиком.

Хани Пета і Бурунда — історичні постаті.

Це — керівники нападу ординців на Русь, знекровлену князівськими міжусобицями. їм притаманні жорстокість і ненависть до вільнолюбного руського народу. Кров стигне в жилах від історій з життя Золотої Орди, яку Пета вважає повчальною і розповідає бояринові. Він виділяється ще й розумом, хитрістю, мистецтвом «ведення великих мас, кермованих великими битвами та походами». Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, а не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал! Бурунда — також сильний ворог, від якого годі чекати пощади. Головне для нього — кров і руїни. Навіть перед смертю він прагне спершу вбити Максима, який не скорився дикій силі завойовників.

 Що ще треба для щастя?
Дедалі частіше я замислююсь над питанням: «Для чого я прийшла у цей світ, у чому сенс мого існування? Що корисного можу зробити людям? Чим прикрасити рідну землю?» Саме так: прикрасити, а не байдуже пройти нею! Але, щоб бути корисним, творити добро й красу, слід, на мою думку, мати щиру і красиву душу, бути високоморальною людиною.    А це, перш за все, — чисті думки, прагнення, вчинки і совість. Це і глибока повага до людей, до рідної землі з її славетною історією. Це і вміння гаряче відгукнутися на’чужий біль, прагнення до захистити будь-кого: чи то пташеня, чи сиву людину, рідну матусю чи незнайомця. Це і захоплення красою природи, і бажання самому створювати прекрасне. І над усім цим височіє сувора вимогливість до себе, до власних вчинків.        Я дуже вдячна своїм батькам, які виховали у мені прагнення жити по совісті, не соромлячись своїх думок і вчинків. Та однаково щодня я стикаюсь із ситуаціями, коли важко встояти перед якоюсь спокусою. Пам’ятаєте, що було написано зсередини на каблучці царя Соломона? «І це мине». Цей вислів мені дуже допомагає — я часто пригадую його у хвилини спокуси. Вона, ця спокуса, мине, хибний вчинок буде зроблено. Але ж як потім бути із власною совістю, з душею?..   Отакий я винайшла б боротьби з власними недоліками. Та як же важко усвідомлювати своє безсилля перед недоліками у суспільному житті! Інколи хочеться заплющити очі, щоб не бачити жебраків, лиходіїв, заткнути вуха, щоб не чути лайки, сховатися, щоб не стикатися з несправедливістю, не бути ошуканим власними ідеалами, прищепленими дорослими! Ось, мабуть, коли вперше з подивом зіставляєш гармонію духовної краси людини і прояви ницих вад суспільства.   Звісно, у своєму віці я не можу втручатися у вирішення «дорослих» справ, бо не достатньо в них розуміюсь. Але хіба усе так кришталево прекрасне у житті моїх однолітків? Хіба немає у нас, старшокласників початку XXI століття, вад, які ми самі в змозі виправити? Я навіть міркую так: якщо доросла людина скоїла злочин, то і у своєму дитинстві вона теж у чомусь хибила. От і виходить, що ні я, ні мої однолітки вже зараз не повинні, просто не мають права бути байдужими гачами суспільних недоліків (хай поки що на рівні свого віку).    А як настане час, нам не буде соромно за свою пасивність, бездіяльність. Це буде, я впевнена, час втілення наших найкращих мрій у життя. Я припускаю, що для багатьох, можливо, це будуть суто особисті мрії. Але головне — це те, заради чого ти прийшов у цей світ: удосконалення людства, поліпшення його життя. Власними вчинками ти мусиш довести, що твоя зірка запалала недаремно (я вірю у леґенду, за якою народження людини знаменується народженням зірки). І нехай це лише красива легенд а, але твоя зірка, як Данкове серце, повинна світити людям, випромінюючи добро.   …А поки ми ще просто школяра. Зі своїми захопленнями, уподобаннями, із своїми улюбленими (і не дуже) справами й обов’язками. Я, наприклад, дуже люблю танцювальне мистецтво, вже багато років відвідую танцювальний ансамбль. Коли кружляєш у веселому танку, здається, що весь світ радіє разом із тобою — і тоді хочеться зробити його ще щасливішим.   І я вірю, що зможу втілити цю мрію у життя. Для цього я намагаюся добре вчитися, вдосконалювати свої знання, щоб у майбутньому стати досвідченим фахівцем, приносити користь суспільству. А якщо здійсниться моя мрія стати журналістом, я намагатимусь своїм правдивим словом збуджувати у людей найкращі почуття, закликаючи їх догідних вчинків.