1. Визначальні риси реалізму правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, сама художність.
2. Автор бачить причину «хатньої» війни й у недосконалості людини, її жадібності, заздрості, егоїзмі, небажанні потерпіти, поміркувати, як можна мирно вирішити ті непорозуміння, які виникають у родині. Якщо заможні Кайдаші не можуть домовитися між собою, то бідні Балаші понад усе цінують теплоту й щирість стосунків. Їхня багатодітна родина ледве зводила кінці з кінцями, але Мелашка «як рожа цвіла», а в свекрухи стала «як квітка в’яла». Письменник стверджує думку про те, що для духовного здоров’я людини дуже важливий мікроклімат у родині. А коли сім’я втрачає духовні орієнтири, закорінені в традиціях, звичаях, моралі народу, то вона вироджується.
3. Тому що вони почали ділити речі. У щоденних сварках "за моє і твоє" люди втрачають свої позитивні риси: гуманність, чутливість, лагідність, здатність мріяти, розуміти прекрасне. На жаль, у наш час ця проблема не втратила актуальності. Адже побутові клопоти, повсякчасне хвилювання, як заробити собі на хліб, як вигідніше влаштуватися в житті, перетворюють багатьох ніжних, душевних людей на черствих, сварливих і жадібних.
4.Я не змогла б захищати цього цинічного, грубого бандита, який на наших очах убиває, грабує, палить, пиячить, замордовує власну дружину, знущається з рідної матері, буквально полощеться у невинній крові, навіть дитячій.
5.Мій улюблений герой твору І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"
У прекрасній реалістичній повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я" важко знайти позитивного героя, героя, який був би ідеалом у житті, що став би прикладом, на який можна було б рівнятися, намагатися стати схожим на нього. Усі герої цього твору своєю забобонністю, затурканістю і безсоромністю, взаємною ненавистю є втіленням темноти в житті українського пореформеного села, доведеного до такого стану кріпаччиною та існуючим ладом. І все ж таки серед цієї галереї яскраво зображених негативних образів я вирізняю Мелашку — мою улюблену героїню.
Саме вона, на мою думку, з найбільшою симпатією змальована автором. Вона щира, тиха, лагідна, вродлива. Любовно змалював письменник її портрет. "Дівчина була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червоні яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк". Яскрава природна зовнішня краса Мелашки гармонійно поєднується з красою душевною, Вона тиха, лагідна, привітна дівчина. З повагою ставиться до старших, дуже працьовита, бо зросла у бідній сім'ї і знає ціну копійці. Вірно любить і щиро поважає свого чоловіка Лавріна. Разом із тим Мелашка з природи дуже чутлива. Кожне грубе слово чи докір глибоко ображають її. Ось вона збирається в гості до матері. Свекруха велить взяти паляницю батькам, але тут-таки кидає, що це, мовляв, для них небачені ласощі. Цей несправедливий докір лягає каменем на вразливу Мелащину душу. Життя її у Кайдашів було невимовно тяжким. Уїдливі докори свекрухи та старшої невістки Мотрі були нестерпними. Розповідаючи матері про своє горе, Мелашка полила сльозами материн садок. А коли повернулась до свекрухи, їй здалося, "що вона з зеленого саду та ступила просто на лід". Довго вона не встрявала у сварки та різні родинні конфлікти. І якось, пішовши на прощу до Києва, вирішила більше не повертатися додому: занадто вже допекли її і Кайдашиха, і Мотря. І хоч як не любила вона свого чоловіка Лавріна, все-таки зважилася на цей рішучий вчинок. Отже, тиха, покірлива Мелашка, виявляється, здатна на серйозний опір, вміє захистити свою гідність. Крім того, Мелашка добра, турботлива й любляча матір, гарна й вірна дружина. Мудра й розумна жінка, яка вміє розбиратися в людях, і хоч як їй не важко, вміє пристосуватися до життєвих умов, щоб зберегти родину і врешті-решт просто вижити за таких жахливих обставин.
Отже, ця героїня сподобалась мені цілісністю своєї натури, життєвою мудрістю й великою душевною красою, поетичністю й вірністю у коханні.
На мою думку, потрапивши в інші, більш сприятливі умови, Мелашка стала б ще кращою, а це "кайдашеве пекло" отруйно вплинуло на неї, тому й вона поступово втягнулася в "хатню війну" за "твоє і моє", беручи участь у ній вже на боці свекрухи. Проте ці "баталії" задоволення їй зовсім не дають. Швидше це просто життєва необхідність.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Терміново будь-ласка напишіть розкриття ліричного героя з цитатами івана малковича "з янголом на плечі"не менше 10 речень.
Відповідь:
Василь Трош - це хлопець-підліток, який приїхав на літо в гості до своєї бабусі. Цитата: "Перед нами шкірив зуби хлопець років чотирнадцяти, притримуючи лівою рукою пошарпаний велосипед". Він цілими днями ганяв по селі на своєму велосипеді. Он як про це каже його бабуся: "А он мій Василь теж городський, а ще зрання на свій велосипед...та гайда з двору". Він міг би подружитися з Митьком і Сергієм, але замість цього він придумав історію про чудовисько, яке ніби то живе в лісовому озері.
цитата: — Авжеж, — вів Василь далі. — По ночах, правда, не часто, виє страшно і зітхає "о-о-о-ох", аж мороз по шкірі. Сам чув. А вдень не вилазить. А може, й вилазить, та ніхто не бачив. Он там берег травою поріс, а коло нас пісок. Минулого року пастухи тут корів напували. Аж чують — телятко так жалібно мукнуло. Вони туди, а за телятком тільки завирувало. І на піску сліди здоровенних лап, мов од крокодила.
Он як він признається про це хлопцям: — А хто ж, по-вашому? Звичайно, я. Вирізав із корча оцей от слід і ставив час від часу. А ви й повірили, дурні голови! І бурштин вам подарував, — у сестри з намиста зняв. Та то і не бурштин зовсім… І дерева граблями подряпав, і вороняче пір'я поклав. І в тромбон дудів — Фа-Дієзів, а ви й не впізнали. А бульбашки пам'ятаєте? Так то я прив'язав до дірявої каністри каменюку і пожбурив у воду. От вона й булькала. Сам я тоді в кущах сидів і од сміху помирав. "За ногу вхопить!" Хто? Каністра за ногу? Ха! А вони щось там шукають, до бібліотеки бігають…
Пояснення: