Какие проблемы человеческого характера поётся в каломийках

Коломийки – коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати не залежно від нього. Часто вони об’єднуються у в’язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.

 

Заданість розміру коломийки (лише два рядки, в яких слова мають розміститись так, щоб у кожному рядку було по чотирнадцять складів) сприяла виробленню лаконізму, сталих поетичних формул, економічному і точному використанню тропів – рис, властивих майстерно відточеним художнім мініатюрам. Завдяки багатству внутрішнього римування й анонсами коломийки ніколи не справляють враження одноманітних.

 

Коломийки мають двопланову будову: образ природи першого рядка за аналогією або контрастом підсилює смислове й емоційне значення думки, висловленої в другому рядку. Іноді перший рядок виконує роль традиційного зачину, зміст якого не завжди пов’язаний з наступним рядком. Найчастіше це зачин "Ой летіла зозулиця (пава, ластівочка)", "На високій полині", "Ой дубику зелененький" та ін. У новотворах помітна тенденція до уникнення подібних звичаїв, що пояснюється публіцистичним спрямуванням більшості сучасних коломийок.

 

У коломийках про минуле народу чується нарікання на підневільну працю, гірку солдатчину, на бідняцьке безхліб’я, вимушену іміграцію, протест проти селянського безправ’я, звучать бунтарські мотиви. Найбільший масив становлять пісеньки, в яких ідеться про особисте в житті людей, їх переживання, настрої – це твори на так звані "вічні теми", однаково актуальні для різних епох, але й у них легко виловити ознаки часу, бо ж людські стосунки розвиваються на тлі певного родинного і соціального побуту.

 

Схарактеризувати тематичні розгладжування жанру коломийок дуже важко, тому що "коломийки перекочують й мерехтять, наче перли розсипаного намиста, і тільки "зведені докупи в систему, що гуртує їх відповідно до змісту, вони складаються на широкий образ нашого сучасного народного життя, безмірно багатий деталями й кольорами, де бачимо сльози, й радощі, і спочивки, турботи і забави, серйозні мислі й жанри нашого народу в різних його розверстуваннях, його сусідів, його соціальний стан його життя громадське й індивідуальне від колиски до могили, його традиції і вірування, його громадські і етнічні ідеали" (Франко І. Літературно-науковий вісник. – 1906. – Кн. 7.- С. 502-503).

 

У коломийках розкривається світ дзвінкої краси, чистих, піднесених почуттів, дотепів, іронії, жартів – доброзичливих або й дошкульних, – влучних побутового характеру, глибоких соціальних узагальнень.

 

В задиристих строфах, що звучать на молодіжних гулянках, осуджується зарозумілість, лінощі, пихатість. Котра дівка напереді стоїть пишно вбрана,

Не беріть ї, хлопці, в танець, най чекає пана!

 

 

Дістається й парубкам, які, залицяються до дівчат, шукають вигоди, багатого приданого, - "брали би по штири морги, хоч би й за сліпою" (морг – 0,5 га землі).

 

Лаконічно, але дуже виразно, рельєфно змальований буденний і святковий побут; в коломийках-приспівках до танцю ряхтять деталі яскравого гуцульського одягу: ґердани, Тибетові хустки, капці з волочками, камізельки, вишиванки, крисані з червоною китайкою, писані ташки, дротові запаски, коралі...

 

Перші відомі нам записи коломийкових зразків відносяться до XVII сторіччя, але є документальні свідчення про їхнє існування ще в давніші часи. Цей оригінальний різновид пісенної народної творчості українців здавна привертав увагу слов’янських учених. Починаючи з першої третини XIX сторіччя, з’являються в українській, російській та польській пресі публікації коломийок їх переклади, наукові розвідки про них. Серйозні дослідження, присвячені цьому жанрові, належать І.Франку, Ф.Колессі, В.Гнатюкові, М.Жініку, М.Грінченкові та іншим фольклористам.

 

В.М.Гнатюк радив письменникам учитися на коломийках створювати високомистецькі художні образи, використовуючи народну мову, її характерні звороти, порівняння. Ідейно-естетичні якості коломийок були високо оцінені Лесею Українкою, та М.Коцюбинським. Коломийки навіювали теми, образи, мотиви для багатьох літературних творів. Особливо органічні вони в оповіданнях та повістях І.Франка, Л.Мартовича, П.Козланюка.

 

Певну спільність з коломийками мають пісеньки, які поєднують спів з танцем у колі, - сербські "коло", Блаватські "каламайки" та "карічки", чеські "до колочка", болгарський "хоро".

 

Активний процес творення і функціонування коломийок є свідченням життєвості цього жанру.

Маленький принц герой великої казки А. де Сент-Екзюпері.Дорослі не вміють любити, дружити, жаліти, радіти. Через це вони «не знаходять того, що шукають». А щоб знайти, потрібно знати всього два секрети (їх відкриває героєві Лис, який навчив маленького принца мистецтву дружби): «зірко одне лише серце», «ти завжди у відповіді за всіх, кого приручив». Дітям дано інстинктивне розуміння цих істин. Саме тому Льотчик, чий літак зазнав аварію в пустелі, приречений на смерть від спраги, якщо не полагодить свою машину, знаходить в маленькому принці друга, який позбавляє його від самотності і стає для нього тією водою, «яка буває потрібна і серцю». У маленького принца добре серце і розумний погляд на світ. Він працьовитий, вірний у любові і відданий у почуттях. Тому життя маленького принца наповнена змістом, якого немає в житті короля, честолюбця, п'яниці, ділової людини, ліхтарника, географа, - тих, кого герой зустрів у своїй подорожі. А сенс життя, покликання людини - в безкорисливій любові до тих, кому він потрібен. І маленький принц повертається до себе на астероїд, щоб піклуватися про свою єдиною Розі, яка без нього загине.Що ж про особисту зустрічі з маленьким принцом (я б хотів (а) зустрітися з ним). За багатьма причинами.По перше він дуже загадковий, мрійливість хлопчик з тверезим розумом, чистою душею! По друге його світлі почуття-що те незвичайне, так віддане вірити в любов не кожному до душі.По третє він просто запав мені до душі.Адже такий хлопчик-це щось надзвичайне!Але все ж таки якби я зустрілася з маленьким принцом я б хотів(ла)перейняти його високі моральні якості насамперед.Як би пройшла ця зустріч незнаю,про це я можу тільки мріяти!

Природа відіграє важливу роль у розвитку подій у творі. Автор, уважний гач природи, наділяє її людськими думками, почуттями. В поемі простежується глибоке знання автором степової природи — опис берегів Дінця як «срібних». Ігор хвалить Дінець, що той «сторожив» його, коли він ховався в заростях річки, й чутливі гоголі й чайки попереджали про наближення людей.Наділення природи людськими якостями простежується в тому, що вона співчуває руським, попереджає їх про небезпеку, коли ігор рушив у похід — світло сонця померкло; допомагає Ігореві в його втечі з полону; Ярославна звертається до сил природи; природа озивається на поразку руських: трава никне, дерева від горя схиляються до землі.Взаємозв’язок людини і природи гаємо у порівняннях людей з птахами, звірами: із турами, соколами, воронами, зозулею. Ігор вступає в розмову з Дінцем і отримує від нього до Злиття природи з діями людей, її дійова активність — перед битвою з половцями криваві зорі світло повідають; чорні хмари з моря йдуть; земля гуде, ріки мутно течуть, прах понад полями несеться; після поразки русичів — широкий сум іде по Русі.Значна увага у творі приділяється значимості сонця — елемента природи.Сонце співпричетне до справ дійових осіб поеми. Більш того, воно зображене поетом як світило, що володіє «даром» пророкування, завбачення: «Тоді Ігор глянув на світлеє сонце й побачив, що воно тьмою всіх його вояків прикрило»; «Сонце йому тьмою путь заступало; ніч, стогнучи йому грозою, птиць збудила...».Передчуттям трагічного результату походу князя Ігоря разом з сонцем сповнена вся природа: тут і «кривавії зорі» і «земля гуде», і «ріки мутно течуть», і «порохи поля прикривають».А ось ще одна цікава поетична інтерпретація образу сонця в «Слові...»: Ярославна, яка плаче на стінах Путивля за Ігорем звертається до сонця як до людини, як до своєрідного вищого покровителя, який посилає всім тепло, світло життя. У цьому епізоді сонце олюднене, одухотворене. В іншому епізоді сонце нарівні з людьми радіє, що Ігор повертається з полону: «Сонце світиться на небесах — Ігоркнязь в Руській землі».Таким чином, автор «Слова про похід Ігорів» — уважний гач природи, є очевидцем того, про що ним написано у творі.