Цитата характеристика чіпки (хіба ревуть воли , як ясла повні)

"Ай дитина ж то вийшла - на славу! Повновиде, чорняве, головате,
розумне.. . Тiльки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. " "Оце, було,
Мотря чи Оришка скаже: "Подай, Чiпко, води! " або - ножа, або - веретено.. .
- то вiн i почне: "А де ж воно лежить, чи стоїть? " Отак розпита? , повагом
устане, повагом пiде, пiднiме й повагом подасть... " "Дуже любив Чiпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова
знаходила немалу роботу. " "Та не такий же й Чiпка вдався, щоб його можна було бiйкою спинити.
Спершу-таки боявся матерi, а далi - звик уже й до бiйки, хоч як вона
глибоко iнодi в серце впивалася, до живих печiнок доходила.. . Ой, злий же
вiн був тодi! Ой, лютий! Вiн би змiг, - матерi очi видрав, або сам собi що
заподiяв, якби не баба... "

микола васильович гоголь народився в україні. усе, що оточувало хлопчика в дитинстві, було овіяне романтикою: краса українських пейзажів, чарівність народних легенд та героїка історичних переказів.

в один з періодів свого життя гоголь надзвичайно захопився історією. особливу його увагу всесвітня історія та минуле рідної україни. з-під пера письменника вийшла повість “тарас бульба”, яка описує одну з найбільш яскравих сторінок української історії – епоху козацтва. у творі м. гоголь першочерговим завданням для себе визначив не історично точний опис подій та деталей, а зображення сили національного характеру, козацької звитяги, духу самої епохи, яку він відтворює яскраво і колоритно.

в образі головного героя тараса бульби автор втілив найкращі риси запорізького козака.

тарас – один з числа корінних полковників, людина досвідчена, загартована у битвах. його поважають товариші по зброї за любов до батьківщини, мужність, вірність товариству, відданість справі захисту рідної землі від ворогів.

маючи двох синів, бульба пишається ними, хоче бачити їх справжніми козаками,

показати їх – свою гордість – товаришам.

тому герой і знаходить справу, в якій би сини проявили себе з найкращого боку. у поході старший син остап, завдяки мужності, кмітливості, вмінню володіти зброєю, стає курінним атаманом. гордістю переповнене серце старого тараса. та, на жаль, молодший син андрій зрадив рідну землю, зрадив товаришів. горе зігнуло батька. він як справжній патріот і запорожець обирає любов до вітчизни, а не любов до сина. андрій гине від рук батька.

мужньо витримав тарас, хоча серце розривалося, і сцену тортур, яким піддал вороги старшого сина. та помстився добре старий козак ляхам, випалюючи їхні села та міста.

у кінці твору смерть чекає і на самого тараса. та він думає не про себе, а про те, як краще відступити його товаришам. саме таких людей, як тарас бульба – мужніх, сміливих, вірних, відданих – поважали на січі, про них складали пісні кобзарі. такими людьми пишався наш народ, ними славилась україна!

моя мрія — мати кошенятко — здійснилася минулого літа.

а сталося це

відпочивала я у бабусі, недалеко від полтави. у сусідів, з дівчинкою яких я товаришувала, кішка кошенят: дві кішечки і котика. в листі до мами я дуже просила дозволити взяти кошенятко. надії було мало, бо після того, як від нас утік котик тимко, мама говорила: "жодної тварини! " та відповідь я одержала, на диво, з дозволом.

як же тепер бути: за два тижні мені до школи, а кошенятко лише народилося? допоміг життєвий досвід бабусі. вона запевнила: "кішки — то дуже живучі тварини".

у день приїзду мами ми з бабусею вранці-рано пішли за кошеням. катя, "господарка кішки", яка була старшою за мене, похитала головою і стала відмовляти нас, мовляв, кошеня дуже маленьке і не виживе без кішки. я ж повірила бабусі.

у маленькій коробочці з-під іграшки здійснила п'ятигодинний переїзд моя маленька киця. яку ж радість і щастя відчула я, коли її додому. як приємно було годувати її з сосочки та доглядати замість кішки.

ми довго думали, як її назвати. я хотіла назвати муркою або мурьонкою, але мама сказала: "назвемо кошенятко малявкою, бо ми взяли її дуже маленькою, і вона ніколи не буде більшою за нас".

ми її няньчили, як маленьку дитинку. а от тому, що вона була мало з кішкою-мамою, малявка зовсім не нявкає, тільки іноді можна почути тихесеньке-тихесеньке "мя" — і все.

я дуже люблю малявку, бо сама її доглядала і