Написати твір мініатюра на тему: моє ставлення до князя володимира (5-7 речень) !

Вісім століть тому, в 1187 році, було створено Слово о полку Ігоревім геніальне патріотичний твір російської літератури. Поема Давньої Русі присвячена не одній з перемог, яких багато знало російське зброю, а невдалому походу князя Ігоря Святославовича на половців У 1184 під проводом Святослава об'єднаними зусиллями російських князів половці були розбиті і небезпека, здавалося б, надовго відступила від російської землі. Однак князь Ігор не міг брати участь у поході, бо похід почався навесні, і ожеледиця перешкодила його кінному війську приїхати вчасно. Ігор дуже важко переживав цю невдачу, тому в 1185 році він кидається в похід проти половців, не запитавши дозволу у Святослава. Цим він сподівався, мабуть, відвоювати у половців втрачену Тьмутаракань. Сміливість і любов до батьківщини зіткнулися в характері Ігоря. У поході він діяв з винятковою відвагою, але він не зміг відмовитися від прагнення до особистої слави, і це привело його до поразки. Вперше за всю історію боротьби з половцями російські князі Ігор і його брат Всеволод опинилися в полоні. Після поразки половці, зібравши весь свій народ, стали розоряти Російську землю, а князі були зайняті сварками. Слово о полку Ігоревім було безпосереднім відгуком на події Ігоревого походу. Воно було закликом до припинення княжих усобиць, до об'єднання проти половців. Автор Слова дивиться в очі небезпеки, бачить перед собою всю Русь, яка страждає від вікових усобиць князів і набігів половців. Хоча автор і пише про поразку, в Слові немає і тіні зневіри. Слово о полку Ігоревім це заклик до єднання. Письменник прихильник сильної княжої влади, яка була б здатна приборкати сваволю дрібних князів. Центр єдиної Русі він бачить у Києві. Князь Святослав уявляється йому як сильний і грізний володар. У Слові ми бачимо образ князя, який втілює собою ідею сильної князівської влади. Свій заклик до єднання, своє почуття єдності батьківщини письменник втілив у конкретному образі Руської землі. Героєм Слова є не який-небудь із князів, а російський народ. До неї звернені всі почуття автора. Образ батьківщини протиставлений образу пустельній половецької степу країні незнаної, її горбах, болотам, грязьовим місцях. Руська земля для автора це не тільки земля, не тільки російська природа, російські міста, це, в першу чергу, народ, її населяє. Творець Слова розповідає праці орачів, про дружин російських воїнів, які оплакують своїх чоловіків, він говорить про горе всього російського народу після поразки. У цій поемі письменник охоплює події російського життя за півтора століття, постійно звертаючись до нових джерел. Автор Слова о полку Ігоревім малює дивно живий образ Руської землі. Створюючи Слово, він окинув поглядом всю Русь цілком, об'єднав у своєму описі і російську природу, людей, історію. У своїй поемі він обгорнув великі простори Руської землі Дон, Волга, Дніпро, Дунай, Західна Двіна, Донецьк, Курськ, Київ, Чернігів. Любов до батьківщини надихала автора Слова о полку Ігоревім. Вона ж зробила його твір безсмертним. Слово о полку Ігоревім перейнято глибоким почуттям, теплим і ніжним і сильним почуттям любові до батьківщини. Справжній сенс Слова о полку Ігоревім полягав у тому, щоб об'єднати громадську думку проти феодальних розбратів князів. Завданням Слова було не тільки військове, а й ідейне згуртування всіх кращих російських людей навколо думки про єдність Руської землі.

Чи легко бути лідером?

Це, скоріше, риторичне запитання. Адже усі чудово розуміють, що людина бере на себе певні обов'язки та відповідальність, коли збирається стати лідером тієї чи іншої соціальної групи. Це можуть бути: шкільний клас, громадська організація, політична партія, компанія друзів, команда з волейболу тощо.

Дехто каже, що лідерами не стають, а народжуються. Я вважаю, що така думка не зовсім вірна. Лідером може стати майже кожен. Все залежить від бажання. Якщо воно є - значить є всі шанси бути повноцінним лідером майже будь-якого колективу. Віра в себе, усвідомлення відповідальності за "колектив" і безперервна робота над собою - це мінімальний рецепт успішного лідерства.

В літературі ця тема розкривається дуже часто. Ми звернемо увагу на поему Івана Яковича Франка "Мойсей".

Пророк водив єврейський народ сорок років і люди ходили за ним. Він вірив у те, що разом вони знайдуть землю обітовану, а люди - вірили йому. Варто було Мойсею засумніватися в тому, що він робить на одну секунду - і все "зникло". Основа лідерства - віра в себе і в поставлені цілі.

Схожа ситуація відбувається і в драматичному етюді Олександра Олеся "По дорозі в казку". Головний герой прагне вивести натовп із темного лісу до світлої казки. Він вірить, що існує ще щось окрім цього сумного місця. Герой помирає зневіреним, тоді натовп вертається до лісу.

Автор чудово розкриває тему взаємин лідера з колективом. Олександр Олесь за до алегорії показує наскільки складно буває довести людям, що вони живуть у темному лісі, в страшному болоті, з якого є вихід. Люди бояться змін, навіть позитивних. 

Тож, бути лідером - робота не Це надзвичайно цікаво і соціально корисно. В той же час, це досить складно і не кожен здатен довести справу до кінця

Объяснение:

7 квітня 1945 р. – с. Андріанопіль, Луганщина, народився поет Василь Голобородько – лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій імені В. Симоненка та М. Трублаїні.

«Батько мій з Дніпропетровської області, мати — з Київщини. Луганщина… Я ж тут народився. Можна сказать, все життя біля хати. В підсвідомість місто ще навіть не ввійшло. Школа моя була українською, пісні співали українською. Половина села розмовляють південно-східним діалектом, півсела — північним, наближеним до білоруської. Їх називають литвинами. Семирічку я закінчував українську. Ходив за сім кілометрів на посьолок у школу. Воно не дуже приємно у дощ чи сніг. А потім троє нас перевелися в інтернат у передмісті Лисичанська, у село Верхнє — де Володимир Сосюра жив якийсь час. Там я почав ходити на літоб’єднання».

Сільський хлопчина з Луганської області у 1964 році поступив до Київського університету. «Вступити з другої спроби у Києві мені допоміг Андрій Малишко. У 1964-му скинули Микиту Хрущова, відлига закінчилась. Василь Стус, Іван Дзюба, Іван Світличний постраждали, а тоді й я. Мене витіснили з другого курсу».

Саме з Василя Голобородька виросла «київська школа метафористів». Провідники Київської школи: Віктор Кордун, Василь Рубан, Василь Голобородько у гуртожитку університету жили в одній кімнаті. У 1968-му з’явився і Михайло Григорів. А Василя Рубана знищили у психушці… Цю школу підтримували найавторитетніші критики того часу: Іван Дзюба, Іван Світличний, Іван Драч, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус, Євген Сверстюк, тому друзями Василя Голобородька у Києві стали шістдесятники – літературна молодь, яка гуртувалася навколо Івана Світличного, Івана Дзюби, Василя Стуса. Василь Стус називав серед своїх улюблених поетів Рільке і Голобородька.

На той час припадає знайомство Василя Голобородька з кінорежисером Сергієм Параджановим і перші уроки режисури в його майстерні. Після конфлікту в Київському університеті бунтівного студента було виключено і тільки у роки перебудови Василь Голобородько одержав листа - вибачення від тодішнього декана філологічного факультету Київського університету П. М. Федченка, але поет зізнається: «...я ж ніколи його вини в усіх своїх бідах не вбачав». «У Донецькому ж університеті, де я поновився, сприйняли мене насторожено. Коли ж і студент першого курсу Сашко Тесленко попросив почитати. «На!» — кажу. Хтось у нього побачив. От нас обох вигнали з комсомолу і з університету».

У січні 1967 року Василя Голобородька – студента денного відділення філологічного факультету Донецького університету - разом із Олександром Тесленком (онуком письменника Архипа Тесленка) було виключено з університету за спробу організувати колективне читання книги Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». (Сашко Тесленко потім рік попрацював у Донецьку санітаром, а згодом закінчив медичний. Згодом – письменник- фантаст, був на ліквідації Чорнобильської аварії, згас).

Вищу освіту Василь Голобородько здобував протягом 38 років: вступив у 1964 -му, а отримав ступінь магістра — у 2002- му.

Відразу ж після виключення з Донецького університету Василь оселився у рідному селі, працював на шахті, потім у радгоспі. В Україні про Василя Голобородька не згадували, тому поет зі світовим ім’ям працював у шахті лісогоном, у радгоспі електриком, фуражиром на фермі, тримав корову, вирощував картоплю, заготовляв сіно. Постійний нагляд «компетентних органів», натяки односельців на те, що продався за долари. А поет не одержував ні копійки за свої твори, бо його твори видавались у безгонорарних видавництвах... Інколи наїжджав до Києва. Найчастіше знаходив притулок у Василя Стуса: багато переслідуваних і бездомних молодих поетів могли розраховувати на нічліг у його домі. Зрідка Василь Голобородько зустрічався з Ліною Костенко, яка теж упродовж 17 років писала «для шухляди».

" Мала вийти 1967 року моя книжка обсягом на один аркуш у касеті. Але її притримали. У Луганськ приїхав кагебіст і каже до мене українською: давай працювати на нас стукачем. До з книжкою, а також вступити в сільгоспакадемію. Ну, я не погодився. Тоді мене взяли в армію, книжку з темплану викинули. Хоча вона вже була набрана. Ще одна мала вийти, перший віршик там був «Яблуко добрих вістей». Художник навіть намалював обкладинку — два яблучка. А потім переграли, вирішили видавати Ігоря Калинця. Мою обкладинку віддали йому. Так у нього і вийшла — з тими яблуками. І третя моя книжка теж полетіла, хоч також стояла у темплані. Скільки років пройшло, а ті, хто працював тоді у видавництвах, жодного слова!.. Ніхто не хоче казати, як це відбувалося. Чиї виконувалися вказівки? Володимир Коломієць багато що міг би сказати! Не хоче. І Петро Засенко теж мовчить, як мою книжку викидали з плана. Та й Валерій Гужва міг би… Мовчать