Оком эта цитата? «…у село піски вступив якийсь невідомий захожий. видно — з далекої дороги. сорочка на ньому чорна; штани вибійчані, підсукані аж до колін; за спиною вірьовкою навхрест перев’язана одежа, через праве плече, на палиці перекинута торба. на взір — чоловік середніх літ». произведение "хіба ревуть воли, як ясла повні"

Мирний. Хіба ревуть воли, як ясла повні. 

"Золотое слово" Святослава в "Слове о полку Игореве" "Золотое слово" Святослава в "Слове о полку Игореве" Древнерусский текст Перевод Н. А. Заболоцкого     Тогда великый Святъславъ изрони злато слово         с слезами смѣшено                      и рече: „О моя сыновчя, Игорю и Всеволоде! Рано еста начала Половецкую землю         мечи цвѣлити,         а себѣ славы искати. Нъ нечестно одолѣсте, нечестно бо кровь поганую пролиясте. Ваю храбрая сердца         въ жестоцемъ харалузѣ скована,         а въ буести закалена. Се ли створисте моей сребреней сѣдинѣ? А уже не вижду власти                      сильнаго,                      и богатаго,                      и многовоя брата моего Ярослава,                      съ черниговьскими былями,                      съ могуты,                      и съ татраны,                      и съ шельбиры,                      и съ топчакы,                      и съ ревугы,                      и съ ольберы. Тии бо бес щитовь съ засапожникы кликомъ плъкы побѣждаютъ, звонячи въ прадѣднюю славу. Нъ рекосте: «Мужаимѣся сами: преднюю славу сами похитимъ, а заднюю си сами подѣлимъ!». А чи диво ся, братие, стару Коли соколъ въ мытехъ бываетъ, высоко птицъ възбиваетъ: не дастъ гнѣзда своего въ обиду. Нъ се зло — княже ми непособие: наниче ся годины обратиша. Се у Римъ кричатъ подъ саблями половецкыми,           а Володимиръ подъ ранами. Туга и тоска сыну Глѣбову!“. И тогда великий Святослав Изронил свое златое слово, Со слезами смешано, сказав: — О сыны, не ждал я зла такого! Загубили юность вы свою, На врага не во-время напали, Не с великой честию в бою Вражью кровь на землю проливали. Ваше сердце в кованой броне Закалилось в буйстве самочинном. Что ж вы, дети, натворили мне И моим серебряным сединам? Где мой брат, мой грозный Ярослав, Где его черниговские слуги, Где татраны, жители дубрав, Топчаки, ольберы и ревуги? А ведь было время — без щитов, Выхватив ножи из голенища, Шли они на полчища врагов, Чтоб отмстить за наши пепелища. Вот где славы прадедовской гром! Вы ж решили бить наудалую: „Нашу славу силой мы возьмем, А за ней поделим и былую“. Диво ль старцу — мне Старый сокол, хоть и слаб он с виду, Высоко заставит птиц лететь, Никому не даст гнезда в обиду. Да князья мне не хотят, Мало толку в силе молодецкой. Время, что ли, двинулось назад? Ведь под самым Римовым кричат Русичи под саблей половецкой! И Владимир в ранах, чуть живой, — Горе князю в сече боевой!

Источник: http://www.literaturus.ru/2016/07/zolotoe-slovo-svjatoslava-tekst.html
© Literaturus.ru : Мир русской литературы

План характеристики образу толі 4.1. толя — син хазяїна будинку. 4.2. опис зовнішності толі. «це була дитина ніжна, делікатна, смирна. ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував», «…штанці на ньому бархатові, не то чудні, не то винуваті, не то злякані», «випещені ніжки». 4.3. риси характеру і поведінка героя: а) тендітний; («…чистенький. ніжний, з щічками, як проскура») б) богобоязливий; («…тихенько хреститься й блідніє…») в) самоповажний; («…він терпіть не міг, як йому цей федько говорив: «толька». наче він йому товариш», «…кричати на вулиці не личить благородним дітям…») г) брехливий; («неправда! неправда! — ще жалібніше і з страхом забився толя. — я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. а потім федько узяв і пхнув мене на кригу… спитайте всіх…я не винен») д) байдужий до горя інших; («коли федькова труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком»). е) підступний; («…чижика він сказав федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у федька») 4.4. «лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». (народна мудрість про героя). «федько халамидник» характеристика толі образ толика — панської дитини, яку оберігали від будь-яких труднощів, протиставлений образу федька. це протиставлення виявляється і в портретних характеристиках, а особливо через поведінку в критичній ситуації. толя сам напросився на крижини, бо його мучила заздрість до федька, але зізнатися в цьому своїм батькам він побоявся. толя сприймає благородний вчинок федька як належне, його не мучить сумління, що він обманув, звалив свою провину на товариша. коли федько помер, толик навіть не прийшов попрощатися з ним, лише байдуже спостерігав з вікна за похоронною процесією. засобом характеристики цього героя є й фінальний епізод: толя приходить до матері федька забрати чижика, хоча федько виграв суперечку і цей чижик уже йому не належав. за виразних деталей автор дає зрозуміти нам, яка людина виросте з цього толика. неоднозначно зображені батьки федька-халамидника: їх поведінка стосовно сина видається жорстокою, але вона психологічно вмотивована. батьки федька знаходяться в повній залежності від толикових, бо знімають у них квартиру і в будь-який момент можуть опинитися на вулиці. цим і зумовлене таке строге покарання сина за те, що він образив хазяйську дитину. надзвичайно прикро, що толя, якого врятував ціною власного життя федько, навіть не робить ніяких висновків, більше того, він аніскільки не засмучений тим, що сталося. виходить, що благородний учинок «халамидника», який призвів до страшної трагедії, був непотрібний, бо зрозуміло, що такі, як толик,