Характеристика образу тугара вовка із "захар беркут" якшо можна не з інету плііііз

«Захар Беркут» характеристика Тугара Вовка Тугар Вовк — тухольський боярин, якому князь землі Тухольчини.  Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі.
Портрет і зовнішність Тугара Вовка (цитата) «…Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів».
Риси характеру Тугара Вовка
а) підступність;
б) хитрість;
в) гордість;
г) зарозумілість;
д) корисливість;
е) улесливість.
Тугар Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.

Да здравствует остров сокровищ —

За то, что к нему дорога

Лежит сквозь пенное море,

Сквозь радости и преграды!

Да здравствуют дикие джунгли,

И радуга в брызгах прибоя,

И крик попугая в чаще!

Но нам не нужны пиастры...

 

Пиастры, пиастры, пиастры!

А что с ними делать в море?

Не купишь на них ни ветер,

Ни чистые горизонты,

Ни белых стремительных чаек,

Тебя провожающих в поиск,

Ни звонкое золото солнца,

Что блещет в струе за кормою.

 

Пиастры, пиастры, пиастры!

А что с ними делать в детстве?

Не купишь на них ни сказку,

Ни смех товарища звонкий,

Ни ясную радость утра,

Когда по траве росистой

Сквозь солнечный пух тополиный

Бежишь ты навстречу другу.

 

Да здравствует остров зелёный,

Лежащий за чёрной бурей,

За синей глубокой тайной,

За искрами южных созвездий!

Да здравствует смех и дорога,

Да здравствует дружба и море!

Да здравствует всё, что не купишь

На чёрное золото Флинта!

 

Цитатна характеристика Івана і Джулії з повісті "Альпійська балада"

"Іван поліз між каменями, дівчина, знявши важкі колодки, мов ящірка, пробиралася за ним і, плутаючи слова різних мов, розпитувала, хто він. Їй було важко зрозуміти, що таке колгосп, колективізація, рядовий, але вона повторювала слова і вимагала пояснень. Себе дівчина назвала Джулією."

"Пробираючись через скелі, Іван думав про те, що за двадцять п’ять років свого життя звик обходитися без чужого співчуття. Він завжди покладався тільки на себе, на свої сили."

" У двадцять п’ять років юність уже закінчується, але Іван Терешко не пережив того, що дає ця чудова пора людині. Коли помер батько, він ще підлітком допомагав матері піднімати менших дітей. Потім армія, війна, полон.

"Було не до кохання. Він не знав жінок і все ж, як це часто буває в молодості, до звичайних стосунків хлопців і дівчат ставився скептично"."

"Вона щось шепотіла незрозуміле, але Іван розумів усе". Тепер уже нічого не мало значення — поряд з ним була вона, загадкова, невідома, але безкінечно рідна і дорога."

""Вона підняла пухнасті вії... і в її очах заясніли зірочки". Джулія сказала, що народить йому сина, після війни поїде з ним у Білорусію, у село Терешки, де близько-близько два озера. Вони будуть щасливими."

"Смерті він не боявся, міг поборотися за себе, тим більше тепер, коли треба боротися за життя двох. Нехай спробують взяти її від нього!"