Гіпербули в творі митькозавр із юрківки

це озеро ще за часів динозаврів . не злякатися   чотириметрового гігінта важко майстер спорту гіганський варан

Тема весняного пробудження розробляється й у вірші “гримить”. структурна новизна його в тому, що картини природи й  суспільства не зіставляються за принципом антитези, а уподібнюються за паралелізму. дві п’ятирядкові  строфи з обрамленням, епіфорою ключового образу – слова “гримить”, яке утворює шостий рядок, – цементуються в органічну  єдність мажорним настроєм. провідна тональність поезії значною мірою підсилюється інтонаційно-синтаксичним та ритмічним  ладом, який утворюється градаціями, інверсіями, чотирьохстопним амфібрахієм та окситонним римуванням п’ятого і шостого  рядків: летить - гримить, обновить - гримить. у цьому короткому вірші теж поєдналися два засоби естетичного зображення дійсності. в першій строфі –  ліричне розмірковування над процесами в природі навесні, а в другій звучить політичне пророцтво: мабуть, благодатная хвиля мільйони чекають щасливої зміни,ті хмари – плідної будущини тіни,що людськість, мов красна весна, гримить! на змісті цієї частини твору позначилися світоглядні переконання і.франка 80-х рр. слуховий образ “гримить” у  другій строфі набирає маштабного значення як символ очікуваних корінних змін у всій європі

За грядою віків, за сивою пеленою часу бачаться мені мої далекі пращури, "добрі та нехитрі”, які понад усе на світі любили сіяти та ростити хліб, обробляти землю-годувальницю. не одне століття відділяє нас від тієї знаменної доби, коли перші князі починали організовувати київську державу, коли жили і відважно боролися, захищаючи свої кордони, володимир великий і святослав, роман і данило галицький.  а скільки подвигів, скількох велетів духу народила за роки свого існування запорізька січ! богдан хмельницький та іван сірко, петро сагайдачний і тарас трясило, максим кривоніс та іван богун… а скільки безіменних героїв-лицарів, які, боронячи південні рубежі україни, визволяючи полонених з рабства, примушували здригатися татарських ханів, спопеляли фортеці султанів, громили добірні полки польських шляхтичів. стамбул і кафа, синоп і трапезунд, мабуть, і досі пам’ятають запах порохового диму з козацьких мушкетів.  гордістю нашого народу була і залишається діяльність одного з найвидатніших політичних провідників козацької україни — гетьмана івана мазепи. своїм політичним і дипломатичним талантом, ерудицією та культурою він зміцнив авторитет гетьманської україни.  xix століття виплекало чи не найбільших велетів української духовності — тараса шевченка, лесю українку, івана франка. і це попри те, що в нашої нації у ці лиховісні часи російський "старший брат” намагався відібрати все — від мови до "латаної свитини”.  але, напевно, така вже доля нашого народу — жити і виживати, через дар пам’яті бути невмирущим.  людина — це унікальна істота, яка є не просто творінням вищого розуму, призначеним для якихось практичних цілей, не просто відображенням божої мудрості, могутності, творчого потенціалу. людина, з точки зору християнства, є особою, яка має власний розум, власну волю, власні почуття. призначенням людини, як вчить біблія, є творити добро.  людина безсмертна не лише в релігійному розумінні, але й у своїх ділах. усе, що кожен із нас зробить, матиме свій слід у майбутньому і, таким чином, стане вічним, хоча самої людини давно вже й не буде. найзагальніше покликання кожної людини — жити. і жити гідно. часто ми "купуємося” на зовсім дрібні і скороминущі речі, а це принижує людину, робить її життя нецікавим і примітивним. крім основного призначення, кожен з нас, я вважаю, має своє особисте покликання. бог кожного з нас знає і любить, і кожного наділяє тим чи іншим талантом, чи якоюсь характерною властивістю, яку людина може розвинути або змарнувати. навіть якщо не відчуваємо у собі здібностей до мистецтва, науки чи спорту, то все одно можемо розвивати в собі щедрість, терпимість, порядність та інші чесноти, яких нам дуже часто бракує у житті. для кожного з нас дуже важливим є те, як ми зуміємо повестися у дріб’язкових, буденних справах. бо часто людина грішить тим, що будує якісь величезні плани, мріє про високе життя і не вміє бути уважною до щоденних потреб своїх ближніх.  цінність життя людини повинна вимірюватися кількістю добра і любові, вкладених нею у кожну, хай і невеличку справу. люди повинні жити в дружбі, злагоді, один одному. але та тільки тоді буде шляхетною, якщо вона є безкорисною. ми з самого дитинства живемо в суспільстві, серед інших людей, і постійно відчуваємо на собі їхню опіку та внутрішню потребу якогось ставлення до них. вже самою природою передбачено, що сильніший повинен піклуватися про слабшого. і, власне, сила сильного полягає в тому, наскільки він використовує її для служіння іншим. батьки не просто виховують нас, дітей, забезпечують їжею, одягом, відсилають до школи; вони люблять і піклуються про нас. мама не сподівається якоїсь особливої нагороди від дитини; вона просто любить її, і цього їй досить. так може будуватися і суспільне життя.