Чим козацькі пісні відрізняються від історичних піснях? зазначити не менше 3 відмінностей

ответ: Кожен з нас в тому чи іншому віці замислюється над питанням: що ж таке справжня дружба? Більшість людей, яких ми вважаємо своїми друзями, насправді всього лише наші знайомі, тобто ті, кого ми виділяємо з оточуючого нас суспільства. Нам відомі їх турботи, їх проблеми, ми вважаємо їх близькими нам людьми, звертаємося до них за до і самі охоче допомагаємо їм у важкі часи. Здавалося б, прекрасні відносини – але таки немає повного одкровення. Ми не довіряємо їм свої найпотаємніші думки. Якщо до них приходить успіх, ми не радіємо за них так, як  за самих себе. Це не сторонні нам люди, між ними існує певна близькість. Але чи можна назвати це дружбою?  Статус дружби можна привласнити тільки чесним, щирим стосункам, коли в них є взаємне почуття добра один до одного і готовність безкорисливо до в будь-яку хвилину плюс душевна близькість.  Про дружбу можна міркувати вічно, як, наприклад, про сенс життя або про любов… Можна ігати її, але мало кому дано її щиро відчути. Скажу просто: “Дружба потрібна!” Дружба дає щасливу можливість прийняти іншу людину такою, якою вона є, не намагаючись переробити її під себе, пристосувати до власних потреб.  Дружба – це радість спілкування, заснована на довірі та впевненості в надійності друга.  А ще хочеться сказати, що помиляються ті, хто стверджують, що дружба, яка існувала в далекому минулому, зникла в сучасному світі. Світ завжди буде наповнюватися друзями, які будуть постійно дарувати нам радість. Цінуйте друзів, адже це найпрекрасніші люди! Вони будуть з вами протягом усього життя!   Основа всякої дружби – це, звичайно ж, довіра. Я вважаю, що основний принцип дружби – не зраджувати один одного. Дружити – це вільно і добровільно ділитися тим, що важливо для мене: будь то моє майно, думки, почуття.  Але ділитися – не означає давати, ті, хто в “дружбі” дають або отримують, не мають ні найменшого задоволення від цього. Мені навіть шкода таких людей. Ділитися – це твоє бажання, щоб інша людина брала участь в тому, що тобі дороге. Довіра зміцнює дружбу. По суті, перевірка довіри і є перевірка дружби. Справжньому другу я довіряю безмежно. Я знаю, що друг не кине мене в біді і завжди до , навіть якщо він зі мною не згоден. Дружня любов – найдорожче почуття. Дороге воно своєю незвичністю.

Объяснение:

Образ Марусі Чурай — це образ з легенди, ми не знаємо достеменно, чи жила вона насправді. Найімовірніше Маруся Чурай справді жила на Полтавщині у XVII ст., складаючи пісні, яких співала вся країна, а деякі з них співають і досі. Якою видається читачеві Маруся? Це дівчина, яка мала дар від Бога: не тільки дар співати й складати пісні, але дар кохати, бути щирою та чистою: Красива я була, правда? Схожа на свою матір. Смілива я була, правда? Схожа на свого батька. Співуча я була, правда? Схожа на свій народ. Напевне, ці рядки чи не найкраще розповідають нам про Марусю Чурай. І саме через ті рядки виникає думка про те, що образ Марусі Чурай є символічним: вона й є в певному сенсі образом народу, з його співучою нескореною й нескоримою душею, з душевною чистотою й несправедливо сповненим страждань життям. Марусю називають у романі голосом, піснею й душею народу. Вона, напевне, такою і є. На долю дівчини припадає багато випробувань, життя зрештою надламує її душу, вона ніби втрачає свій голос, втрачає здатність жити легко й радіти життю, але душевна чистота, прагнення кращого якщо не для себе, то для свого народу залишається з Марусею до останніх її днів. Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах»,— каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині и гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «п пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот». Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами й стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно. Для Ліни Костенко Маруся Чурай — не вродлива дівчина з її природним бажанням кохати й бути коханою, щасливою в сімейному житті. Вона — натура творча, а тому особлива. Радощі й жал людей дівчина чутливо вбирає в себе як свої: «Ця дівчина не так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа». Так говорить про героїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й талант художника. Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шляхетно поводитися навіть у побуті. У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно переплітає особисте і загальнонародне. Усе в романі не відбувається на тлі історичних подій: кожен вчинок, кожен характер історично обумовлений. Так, історія сім’ї Марусі, загибелі мужнього батька пояснює багато що у її характері, ставленні до людей і світу. Починається роман сценою суду, в якій виявляється ставлення різних людей до дівчини. Для одних вона — гордість, душа народу, для інших — убивця. Сама ж Маруся, болісно переживаючи особисту драму, мовчить, не говорить про те, що зілля Гриць випив сам, що те зілля призначалося їй. Донька Гордія та Горпини Чураїв увібрала в себе все краще, чим наділені були її батьки, увібрала в душу свою, у свій талант усе краще й від рідного народу. Ще змалечку дівчина була наділена, крім надзвичайної вроди, ще й величезним поетичним даром, бо могла, не стараючись і не напружуючись нітрохи, говорити віршами про звичайні, повсякденні, побутові речі. Вірші, за спогадами сучасників і очевидців, так і сипали з неї, рими добиралися легко й природно, маючи під собою багатюще народне джерело.