Учому виявляються активна життєва позиція і максимальна самореалізація людини "ти знаєш що ти людина" творчість в.симененко

образ мавки є дуже схожим до самої поетеси - лесі українки, тому що авторка вкладала у вуста героїні свої думки і світосприйняття ( у творі ми зустрічаємо чисельні монологи і ремарки). мавка так, як і леся українка вважала, що головне у людині це її духовність, а вже потім тіло (тобто тут розуміється не конкретно "тіло", а взагалі все матеріальне).   а також спільною є та мука, що випала на їх життєвому шляху. вони хотіли кохання, але доля була безжальна. і по при це все, і мавка і леся українка назавжди залишили за собою незламність свого духу, щось вічне - "що не вмирає"ⓐ.

    у творі в. близнеця "звук павутинки" льоньку його друзі, образи яких є символічними. вимріяна постать ніни відображає людську надію, а більш реальний герой - - є символом життя і неминучої смерті. 

    має справжню жагу до життя і не втрачає її до останньої миті свого життя. він, знаючи що ось-ось помре від малокрів"я, все ще здатен сприймати природу і маленького мрійливого хлопчика, з його неосяжною фантазією.

    ніна є героїнею більш фантастичною, вона хоч і сприймається як звичайна людина, та для льоні залишається загадкою: чи була вона на справді, чи він її вигадав. вона справже втілення людської надії, теж загадкової і оповитої сплетінням реальності з фантастичним. 

    читаючи твір віктора близнеця "звук павутинки", я поринула у дивовижний світ, де реальне тісно сплітається з вигаданим і цим породжує певну рівновагу. ця гармонія   створює справжню красу, яка, на мою думку, має сили врятувати весь світ.

    найтонше цю красу, своїм серцем, сприймає маленький допитливий хлопчик льонька. його світ - це водночас   викохана в мріях надія і така реальна і страшна смерть. в їх і льоня помічає найменший порух природи - звук павутинки. це вже і є тією красою, що здатна милувати не тільки очі або слух, а й зазирає глибше - у саму душу.

  отже, найкращі фарби - це почуття людини, а природа - це картина, що ніби та павутинка сплітається з душею людини, непереможним творінням справжньої краси.