Іть написати твір на тему: "спільне і відмінне у художній манері івана нечуя-левицького і панаса мирного"

В іншій своїй праці про українське літературне життя того ж часу І. Фpанко відносить І. Нечуя-Левицького до «спокійних, наскрізь ар-тистичних «натур», що «виступають у письменстві як більш або менш гладко шліфовані дзеркалa, малюють нам життя з його горем і радоща¬ми, з його рухом і тишею» (т. 41, с. 517). Як бачимо, критик знову вка¬зує на талант письменника всебічно і реалістично відтворювати дійсність у всіх її складностях та суперечностях.
Радянські дослідники, розвиваючи думки І. Франка, відзначають ще й інші особливості мистецької манери прозаїка. Так, Н. Крутікова, яка досліджувала творчість І. Нечуя-Левицького в типологічному зі¬ставленні з явищами інших літератур, вважає, що «об'єктивною мане¬рою зображення дійсності, повільним, неквапливим викладом та схиль¬ністю до широкої обсервації і докладного змалювання побуту український письменник подібний до І. Гончарова та І. Тургенева, хоча за типами, обставинами і стилем його твори цілком самобутні.Ця думка дослідниці важлива для вчителя не тільки в теоретичному, а й у методичному плані – вона спонукає використовувати міжпредметні зв'язки як на уроці, так і в позаурочний час, допомагає ви¬значити характер самостійної роботи учнів. Зокрема, школярам можна дати невеликі домашні завдання на зіставлення окремих фрагментів, наприклад, портретних чи пейзажних описів, характеристик образів го¬ловних персонажів з творів названих письменників, щоб показати і спільне, й відмінне в манері майстрів слова в конкретних прийомах реа¬лістичної типізації («Пейзажні картини в повісті «Микола Джеря» і романі «Батьки і діти», «Зображення побуту у творах «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького і «Обломов» І. Гончарова» тощо).
Стаття І. Франка «Ювілей Івана Левицького (Нечуя)» до вчителеві схарактеризувати громадянські позиції письменника та його світогляд. Безперечно, світогляд автора виявляється насамперед у по¬рушуваній ним проблематиці, в ідейному освітленні відображеної дій¬сності. Як відомо, І. Нечуй-Левицький був людиною прогресивних, де¬мократичних поглядів, письменником-реалістом, який правдиво відтво¬рював характер суспільних відносин у до і пореформений періоди. Водночас, як зауважував І. Франко, письменник «не був публіцистом, не був борцем ані полемістом, не був чоловіком партії, прихильником такої чи іншої політичної доктрини чи програми. В численних суспіль¬них та політичних суперечках, що вихром проходили по Україні, він або не забирав голосу, або коли й забирав, то все якось ізбоку...».
Вважаємо, що без цих оцінок і характеристик, даних великим уче¬ним, який глибоко розумів тенденції суспільного і літературного про¬цесу та до того ж (що теж дуже важливо) був сучасником І. Нечуя-Ле¬вицького, сьогодні вчителеві просто не обійтися. Цей матеріал може бути поданий і на першому уроці, І під час аналізу творчості письмен¬ника або при підведенні підсумків за темою. Він до дев'яти¬класникам виділити з-поміж інших творчу постать письменника, усві¬домити своєрідність його творчої манери.
Матеріал про етапи життєвого шляху письменника є в підручнику, і учні самі його можуть прочитати. Вчитель же має дати новий мате¬ріал, який доповнить, увиразнить портрет письменника, повніше розкриє його як людину, особистість. Тут добре прислужаться Франкові вражен¬ня від зустрічі з І. Нечуєм-Левицьким (1885 р.) у Києві. І. Франко від¬значає різку невідповідність між суспільним, громадянським пафосом творчості письменника і його лагідною вдачею та непримітною зовнішністю. «Читаючи його оповідання, подивляючи широкий розмах його руки, широкі контури його малюнків, я уявляв собі їх автора сильним, огрядним мужчиною, повним життєвої сили й енергії.

Чіпка Варинеченко - це парубок життя якого щ самого народження було в злидням та горі, з Чіпкою не хотіли гратися однолітки, батько його виявився брехуном, а його мати завжди працювала та не мала часу на сина.Як сам автор зазначав на початку твору:"«Не багатого роду!» – казала проста свита, накинута наопашки, – «та чепурної вдачі», – одмовляла чиста, біла, на грудях вишивана сорочка". Чіпка був дуже кмітливим, бабуся в ньому заажди виховувала лише хороші якості, він все життя шукав правду, але завжди страждав від неправди.

Кожна людина по свойому сприймає Нечипора, хтось вважає його жертвою, хтось "пропащою силою". На мою думку він справжня жертва людської неправди та жорстокості.

Всю несправедливість він почав відчувати з самого дитинства, спочатку його вважали чортинятком, потім його навіть не хотіли охрестити, однолітки його тебе не приймали, а потім взагалі смерть найріднішої для нього людини бабуся Оришки. Та навіть коли може здатися що несправедливість у житті Чіпки закінчилася, на його шляху стає нова перепона, від нього забрали його землю. Та це також була його не остання перешкода, в саме той момент коли може здатися що в його житті все наладилося все знову руйнується.

Я не повністю виправдую вчинки Чіпки, але його життя мені здається дуже не справедливим, і тому я вважаю його лише жертвою обставин. Хоч кожна людина й сама строїть своє життя, як би Чіпки не намагався зробити його правдивим, але цьому так і не судилося статися

без мови люди не могли передати свої почуття, вони не могли розповісти про щось без мови, тому мова з"явилася дуже давно, а книга-це почуття яке люди хотіли передати іншим у письмовому виді, ще книга передавалася у спадок(у багатьох родинах)і до нас надійшли дуже стародавні книги.Багато слів-чужинціт, тому що мова не стояла на місті, люди які жили на прикордоні, вони дуже багато чули інші слова, ще люди які їздили закордон, привозили в Україну іноземні нові слова.так, наша  батьківщина знає багато слів і виразів-чужинців.Живою книгою природу називають тому що це неможливо записати, але коли подивишся туди,побачиш і дізнаєшся багато цікавого.  Верно?)