Що мав на увазі тарас шевченко говориши "і шляхи широкії терном заростають"

Родина Кулаківських

Гордій Кулаківський – прапрадід Вадима, людина, через яку прокляли родину Кулаківських. Це був «ситий, з пишною чуприною, чоловік у кожусі», з рудою бородою та хитрими жовтими очима. Гордій хитрістю вмовив старосту Міщенка підписати пустий аркуш, а потім за підробленими документами «купив» усе майно місцевого дворянства. Через це люди прокляли його рід. Гордій був хитрим, скупим та жорстоким, навіть із власними дітьми. Помер, коли на нього впав з горища мішок із кукурудзою.

Фрол Кулаківський – син Гордія, рудий парубок. Застрелився з рушниці через необережність.

Франя Кулаківська – дочка Гордія, сестра Фрола та Якова, також руда. Довго не виходила заміж, поки завдяки зіллю не причарувала Корнія. Однак не мала щастя у шлюбі.

Яков Кулаківський – молодший син Гордія. Був надзвичайно скупим та грубим. Дружина і син голодували через його скупість. «Дружину свою голодом заморив, а сам удавився картоплиною на чужому обіді».

Васюня Кулаківський – син Якова. Скупий та грубий чоловік. Казав дружині Олені: «…при такому батечкові я гарно хитрувати й маскуватись навчився! Чи інакше мала б ти усе це добро?». Всі думали,що Василь загинув на війні. Проте насправді він втік із фронту та переховувався у підвалі 30 років.

Іван Кулаківський – син Василя. І він і його дружина померли молодими.

Катерина Кулаківська - дочка Василя. В ранньому дитинстві важко хворіла. Одного разу до їхньої оселі завітав старець-жебрак та попросив їжі. Він розповів, що для того, щоб дівчинка видужала, треба купити «на базарі якнайбільшого баняка, зваріть у ньому доброго борщу і нагодуйте всіх неімущих за здравіє раби Божої Катерини». Батьки все зробили й Катерина видужала. Вона була доброю, на відміну від інших Кулаківських. Ледь не померла у страшній пожежі. Саме Катерина була привидом, що з’являвся у квартирі поверхом нижче. Попередивши пожежу та врятувавши її, Софійка змогла зняти родове прокляття.

Толик Кулаківський – син Івана Кулаківського та дідусь Вадима. Скупий, як і всі в його родині, хотів вигнати бабусю і продати її житло, покинув свою дружину й онука.

Майже всі у родині Кулаківських були скупими, злими, підлими людьми. Вони заздрили, обманювали та коїли усіляке зло. Однак і самі ніколи не мали щастя.

"Моя душа — це храм чи купа цегли?" (за романом Олеся Гончара "Собор") (ІІ варіант)

Душа людська...

Що воно таке?

Так чи інакше, але є в людини дещо, що робить її саме людиною. І ми називаємо це "дещо" душею. Це слово несе в собі позитивний зміст: душа — добра, свята, рідна... І значно рідше ми чуємо: зла, жорстока, продана дияволу душа. Про погану ж людину часто кажуть: "у нього немає душі".

Отже, душа — це щось позитивне. Але і прекрасні споруди можна перетворити на купу цегли. Це відбувається з різних причин. Часом життя заганяє людину в глухий кут — і душа її перетворюється на руїну, а іноді людина сама руйнує власну душу.

Про це й розповідає нам роман О. Гончара "Собор".

Побудований він на протиставленнях і контрастах. У одних людей душа — собор (як втілення краси, духовності, добра), у інших — купа цегли, або (що ще гірше!) — взагалі вона відсутня. А проявляється це у ставленні до різних подій і явищ, з якими людина стикається в житті.

Основа життя — кохання, сім'я, продовження роду. тому ми бачимо в романі з одного боку Віруньку та Івана Баглая з їх зворушливою вірністю і ніжністю, Єльку та Миколу з їх романтичною чистою закоханістю, а з іншого — бригадира, який наплював Єльці в душу, "батькопродавця" Володьку Лободу, що бачить у дівчині красиву річ, яку треба шліфувати.

Скрізь і всюди людину оточує природа. Старий Лобода закликає кожного посадити дерево. Його ж син збирається затопити або висушити (йому однаково) плавні, аби відзначитися, догодити начальству.

Виявляється людська душа і в ставленні до предків, до історії, до свого коріння. Академік Яворницький навіть під загрозою смерті готовий захищати козацький музей від осквернителів. Існування цього музею збагачує Єльку, вона вдячна своїм предкам за прекрасний посаг: чисте небо і прекрасний собор. Микола Баглай схиляється перед генієм того юнака, що за три дні з очерету зробив "проект" майбутнього собору. А Лобода-"висуванець" разом із однокурсником Миколи Геннадієм вважає усе це "мотлохом" минулого.

Важливу роль в житті людини відіграє і мистецтво, що розвивалося ще з печерних часів. Поезія, живопис, музика — це людинознавство.

Объяснение: